Їжа. Італійське щастя

Мiланська «costoletta» (ii назва – вiд costola, ребро) мiстить кiсточку, а вiденський шнiцель ii позбавлений; готуеться мiланська котлета не в клярi, як вiденський шнiцель, а в яйцi та сухарнiй обсипцi, яка щiльно пристае до поверхнi м’яса; на противагу цьому поверхня тiеi м’ясноi частини, що захована усерединi вiденського шнiцеля, легко й охоче зi своеi оболонки вислизае. У цiлому, мiланська котлета i вiденський шнiцель – рiзнi страви. Але у них доволi подiбна фiлософiя.

]

Ще одним геть неповторним i всесвiтньо шанованим спецпродуктом Ломбардii е «кремонська мустарда». Вона виробляеться на основi виноградного мусту – увареного сусла. У муст всипають потовченi гiрчичнi зерна, закладають фрукти: вишнi, сливи, грушi, фiги. Божественного смаку пряно-солодку мастику заведено подавати до розвареноi курки i до м’яса.

На свята ломбардцi об’iдаються, iх дозвiлля ваговите i тривале. Святковi паски особливо пишнi.

Тi, що печуться до Рiздва, називаються «панеттоне» (перекладаеться це слово простенько i зi смаком – «великий хлiб»). Печуть панеттоне в паперi. З ним i подають, i не завжди можна його вiдлiпити вiд шкуринки. Якщо бракуе терпiння – вiдкуси i витягни шматок паперу просто з рота… Цi хлiби начиненi цукатами, родзинками, мигдалем, кремом i шоколадом. На додачу на стiл цей кекс належить подавати, обсипаючи його теплою цукровою пудрою, обливаючи глазур’ю, обмазуючи солодким сиром «маскарпоне». Великодня паска називаеться «голубка» (colomba) i ii нашпиговують калорiйними солодощами так само ревно, як панеттоне на Рiздво Христове.

Ломбардiя роботяща, щедра, солiдна, але також свавiльна. Мiсцевi мешканцi раз i назавжди вирiшили, що розважатись похвально, а сумувати – неконструктивно. Вони збудували оперний театр «Ла Скала» i максимально збiльшили карнавальний сезон («максимально» виявилось – на чотири днi; але й цi чотири днi, вкраденi у Великого посту, аж нiяк не зайвi).

Особливо видiляеться кухня розкiшного мiста Мантуя. У добу Вiдродження у Мантуi творив архiтектор Леон Баттiста Альбертi, художники Андреа Мантенья i Джулiо Романо, майстри-вiзитери Рубенс i Ван Дейк. У примiщеннях мантуанських палацiв – у декорацiях потреби не було – ставились першi в Європi мелодрами й опери Монтевердi i Гварiнi.