Дилогія. Серед темної ночі

Вiн повагом, з протягом вимовляючи кожне слово, упеняв спершу, що вже пообiдав i зайшов за дiлом, але таки сiв. Винили знову й почали iсти смачний борщ, Поки пiд'iли, то мало розмовляли, але потiм уже, по четвертiй видивши (i писарка Уляся щоразу по пiвчарочки), зробилися всi веселi й гомiнкi. Роман бачив, як Уляся все моргала на врядника та припрохувала його. Сучка не припрохувала, але той i сам добре iв, важко сопучи. Пообiдавши, позакурювали i пiшли в садок – господар iз Сучком попереду, за iми Роман, а позад усiх урядник з писаркою.

Озирнувшись випадком, Роман побачив, як урядник займае Улясю за стан, а вона, смiючися, свариться на нього пальцем, показуючи, що побачать переднi, i Романовi одразу стало заздро й шкода, що не вiн займае червонощоку, веселооку писарку.

В садку полягали й посiдали на травi i знов почали розмовляти, кожен здебiльшого про своi дiла, i всi якось чiплялися за мужикiв: одному мужики тим не догодили, другому iншим. Сучок казав, що мужик хитрiший за чорта, а врядник доводив, що хоч вiн i хитрий, але дурний, i розказав, щоб пiдперти свою думку, про дурного Хому, як вiн мило поiв.

Усi страшенно реготалися, а заохочений оповiдач докидав одну по однiй ще й iншi брехеньки про мужикiв: про те, як мужиковi перемiнили його хахлацьку голову на чортову; про те, як солдат i хахол кипiли в пеклi в казанi; чорт сказав: «Салдат!» А салдат: «Ась?» – «Ну, вилазь!» – Тодi до хахла: «Хахол!» – «Шшчо-о?» – «Ну, сiдi iщо! Вот тiбе за хахлацький язик – у пеклi сиди!»

Всi знову реготалися, а писарка навiть кричала тоненько:

– Ах, прелiсть! Ах, прелiсть!

Вона служила в панiв за покоiвку i там навчилася так кричати.

Потiм повернулися в хату, i пили чай, i знову весело гомонiли…

Сучок пiшов, бо йому треба було в крамницю, але Роман з урядником досидiли аж до вечора.

В хатах уже посвiтилося, як Роман вертався додому. Як увiйшов у хату, сiм'я саме вечеряла.

– Бач, от де й наш приблуда! – озвавсь, ласкаво смiючися, батько.

 – Де це ввесь день швендяв?

От, хiба в його нема тут добрих людей, знайомих! – І Роман почав розказувати, що вiн ходив до вчителя i так гарно з iм познайомився; а тодi був у писаря, i як добре його там приймано… Мати радiла, слухаючи, як ii сина гарно вiтають; iншi мовчали.

– Та сiдай уже, синку, ближче до столу та вечеряй! – припрохувала мати.

– Вот, я таких страв наевся у писаря, што вже мине вашоi вечерi не хочеться.