Дилогія. Серед темної ночі

Незабаром прийшли музики – двi скрипки й бубон. Зiнько принiс ласощi. Романовi хотiлося сьогоднi показати себе. Метнувсь у хату, винiс пляшку горiлки, почастував музик, хотiв частувати й дiвчат. Вони пишались, одвертались i казали:

– Оце ж таки! Хiба ж таки ми ii п'емо? Таку гiрку!

І не схотiли пити.

На складках деякi таки ласувалися на чарку, але тут було сором.

– Не хочуть горкого, дамо iм сладкого! – гукнув Роман, беручи цукерки, пряники та горiхи.. – Получайте, дiвчата!

Дiвчата й досi соромились, i нi одна не хотiла брати перша.

– Ех, ви! Какii несмелi! – посмiявся Роман. Побачивши бiля себе Левантину, вiн силомiць упхнув iй у руки торбинку з ласощами й промовив:

– Роздавай подругам!

Делiкатне довгеньке Левантинине обличчя вiдразу взялося полум'ям. Вона держала в руках ласощi i не знала, як би iх збутися. А Роман стояв перед нею, смiючися: до неi з-пiд вусiв, блискаючи на неi смiлими очима. Левантина спустила своi темнi очi, довгi вii виразно зачорнiли на рожевому личку.

Роман зареготався й одiйшов, а Левантинi зробилося ще дужче нiяково. Дiвчата почала штовхати ii, шепочучи:

– Ну, чого стоiш? Роздавай.

Та вона мов не чула того i все стояла нерухома, а дiвчата смiялися.

– Оця ще!.. Моняеться! – скрикнула Химка i вхопила в неi з рук ласощi. – Ось я, дiвчата, роздам!

І почала роздавати. Кожнiй хотiлося взяти бiльше, але всi брали потроху, бо соромлялись. Тим часом озвалася скрипка, вдарив бубон. Танцюриста Химка кинула й ласощi:

– Отже не видержу!.

. Ой, танцювати хочу!

Парубки вже тим часом випили з Романом по чарцi. З-межи них зараз iзнайшовся один до пари Химцi.

– Ех, гуляй душа! – скрикнув вiн i вдарив ногами об землю. Химка танцювала гарно и легенько, парубок силкувався не податися перед нею. Молодiж оточила iх колом. Дедалi пара танцювала все палкiше й палкiше, запалюючи до танцю й iнших. Незабаром з натовпу вирвалася й друга пара. Перший парубок, натомлений, скоро кинув танень, але Химка не вгавала, Вона крутнулася, аж стрiчки високо замаяли в повiтрi, вхопила Романа й потягла його в швидкому танцi, смiючись й моргаючи на нього веселив очима.

Але Роман, проходячи проз Левантину, що стояла не танцуючи, вхопив ii та й закрутив у тому нанцюристому крутенi. Збентежена з такоi несподiванки, дiвчина спершу нiяк не могла потрапити в лад, але згодом якось утрапила, i самi ноги, слухаючись музики, робили що треба.