Дилогія. Серед темної ночі

А iй чогось було так сором, i вона ие глядiла нi на кого i вce думала про те, що Роман танцюе перед нею i дивиться на неi своiми смiлими, аж незвичайними очима, i не могла звести на його погляду. Їй ставало все бiльше та бiльше нiяково, здавалося, що всi ii саму тiльки й пильнують, дивуючися, що вона так довго танцюе з Романом. Вона вихопилася з танцю и покрилася в гуртi. Не зосталася й з дiвчатьми, а зараз же нишком подалася через перелаз у двiр до свого хазяiна.

А музики тяли тим часом з усiеi сили, парубки й дiвчата танцювади, аж подвiр'я гуло, ясноколiрнi стрiчки маяли в повiтрi, брязкало намисто на задиханих грудях, а з заквiтчаних голiв падали на землю Квiтки, i дiвчата й парубки топтали iх ногами.

Почувши музики й танцi, вся бесiда давно вже вийшла з хати подивиться на молодiж. Старий Сиваш забурчав епершу, що не слiд було вулицi робити в дворi, але мати оступилася за Романа:

– І-i, старий! Мовчи вже! Тiльки сьогоднi дитина прийшла, повеселиться схотiлося, а ти вже й гнiваешся! Може, вiн собi тут пару знаходе.

Давай краще сядемо на призьбi та подивимось, як молодi веселяться, то, може, й ми помолодшаемо.

Пилип тiльки рукою махнув. Старi гостi подивилися на молодiж i почали прощатися, бо вже вечорiло. Молодiж iще трохи потанцювала та й подалася з Двору на вигiн – кiнчати там свято. Дома матiрки й батьки сварилися, що вже вечiр, а дочки й сини не йдуть корiв доiти та товар напувати. Але тим було не до того: Роман послав ще по горiлку, попочастував сього разу й дiвчат, i довго чути було на вигонi музику й спiви, танцi й голосний молодий смiх.

Але Зiнька там не було. Побачивши, як Левантина втекла з танцiв, i знаючи, що в неi в дворi нiкого немае, вiн пiшов до себе на тiк, з току перескочив у свiй садок, а з свого садка в Струкiв, – чи не побачить там дiвчину.

Мати нападаеться на його, що вiн досi не одружився. А коли ж вiн i справдi собi пари не може знайти? Є й гарнi дiвчата, i роботящi… навiть е й багатi… та все йому не пiд мислi.

Йому треба таку жiнку, щоб вiн про все з нею мiг говорити, щоб усю свою душу мiг iй одкривати… А то вiн тут так живе, що нi з ким i поговорити по щиростi. Щоправда, про хазяйство i про все таке можна i з батьком, i з матiр'ю, i з братом розмовляти, так цього йому мало. Йому хочеться все знати, все розiбрати: як воно, i через вiщо, i нащо робиться. Колись заманулося йому вивчитися читати. Так схотiлося, що не мав упокою, аж поки вивчився.