Дилогія. Серед темної ночі

 – Хiба я вам лакей? Я – сторож.

– Нанялся сторожем – должен быть учителю лакеем. Каждый день сапоги чисть!

– Та що це таке справдi? Я громадi пожалiюсь.

– Плевать мне на твою громаду! Иди сейчас до Сучка и купи мне две колоды карт!

3 дверей вийшов, бурчачи собi щось, сивий сторож.

– Чи дома вчитель? – спитав Роман.

– А он! – показав сторож на дверi i пiшов з школи.

– Кто там? – почувся з-за дверей голос. – Верно, опять кто-нибудь притырил мальчика! Ну й идиоты! Хоть не говори им, что еще рано!

Дверi вiдчинились вiд штурханця ногою, i на порозi став молодий хлопець з закрученими вгору вусиками, без пiджака й жилета, в самiй сорочцi, позакладавши руки в кишенi в штани.

– Тебе чего? – спитав вiн, але, побачивши на Романi не мужицьку одежу, повернув iнакше: – Вам чего нужно?

– Мое поштенiе! – сказав Роман, простягуючи руку. – Сивашов.

Учитель дав йому й свою руку i покликав у хату. В невеличкiй свiтличцi, з лiжком, столом i кiлькома стiльцями, був нелад, порозкидувана одежа, недокурки з цигарок, на стiнi гiтара й рушниця, на столi стояв недопитий чай i пляшечка з написом: «Ром»; пiд столом спала собака.

Учитель попрохав гостя сiдати i надiв пiджак.

Роман сiв, закинув ногу за ногу, витяг коробочку з цигарками, вiдчинив i простяг до вчителя:

– Не вгодно ли, – хорошое разлiченiе.

Учитель узяв цигарку, i вони закурили. Роман, ламаючи свою мову ще дужче перед «образованим чоловiком», почав виясняти, чого вiн прийшов. Вернувся з города, ну, а на селi «скучно», бо скрiзь сама мужва i нема такого чоловiка, щоб iз ним можна було про «образованi» речi розмовитися, – тiльки й е, що вчитель та врядник, та ще писар… Дак от вiн i прийшов.

Учитель почав уже розумiти, кого вiн перед себе мае,– спершу вiн подумав, що це щось iнше. Сам учитель був з таких, як i Роман: через двокласову сiльську школу потрапив до вчительськоi семiнарii. Як довчився в нiй, то його мали настановити за вчителя в його рiдному селi, але вiн сам того не схотiв, бо там з ним усi будуть запанiбрата.

Був з тих учителiв, що, вилiзши з «мужикiв» у «пани», силкуються якомога дужче вiдрiзнитися вiд мужика, сахаються, як нечистоi сили, знатися з ним i виглядають собi якоi багатоi управителiвни, чи дочки грошовитого глитая з мужикiв, чи хоч удови якого полупанка, щоб, оженившися, покинути нелюбе й нудне вчителювання та й перейти зовсiм на «панську лiнiю». Роман був перед ним уже занадто низький, бо вчитель нижче писаря, врядника та крамаря Сучка i не дивився.