Проект «Україна». 1917—1920 рр. Постатi

Хоча труси i в Киевi, i в Львовi жодних обтяжуючих аргументiв не дали, М. Грушевського в лютому 1915 р. було призначено до висилки етапом до Сибiру. Проте клопотаннями петербурзьких знайомих з Академii наук (передусiм академiка А. Шахматова) мiсце заслання було змiнено спочатку на Симбiрськ, з осенi 1915 р. – на Казань, а роком пiзнiше – на Москву. Перебуваючи пiд наглядом полiцii, позбавлений прав педагогiчноi дiяльностi, М. Грушевський «вiдводив душу» в iнтенсивнiй науковiй роботi. Інколи щастило вмiщувати i статтi до росiйських газет, в яких робились спроби боронити украiнську справу, оскiльки пiд час вiйни посилилися шовiнiстичнi атаки на украiнство, на його домагання.

Заслання перервала Лютнева революцiя. Обраний заочно головою Центральноi Ради, М. С. Грушевський телеграмою був викликаний до Киева, куди й прибув 13 березня. Щоправда, по дорозi з Москви його спiткало нещастя. Загорiвся залiзничний вагон, в якому iхав Грушевський з родиною, i не вдалося врятувати численнi рукописи, книги, що iх вiз вчений додому.

Обрання Михайла Сергiйовича головою Центральноi Ради було, звичайно, визнанням, передусiм, його величезних наукових заслуг, його беззастережного авторитету в колах украiнства. Очевидно, вибiр в цiлому був вдалим. Розмiрковуючи рiвно через рiк над своiм життям, над новiтнiми подiями, Михайло Сергiйович напише: «Я сам прийшов до полiтики через iсторiю, i сей шлях вважаю нормальним – тiльки вiн мусить бути проведений вiдповiдно широко».

Звичайно, цитуеться лише перша частина наведеноi думки, хоч не менш знаменна, варта уваги, практичного застосування i друга ii частина як досить повчальний висновок – урок видатного вченого, мислителя, що з волi обставин змушений був стати бiля державного, полiтичного керма корабля в розбурханому океанi революцii.

На початку 1917 р. крупних, беззастережно впливових особистостей-проводирiв украiнський рух ще не висунув.

Можна стверджувати, що Лютнева революцiя захопила його лiдерiв значною мiрою зненацька. Незважаючи на яснiсть стратегiчноi, кiнцевоi мети цього руху, його керiвники не мали скiльки-небудь чiтких орiентирiв на найближчу перспективу, не оформили в конкретну полiтику лозунги, своi черговi кроки. Для теоретичного обгрунтування тогочасного, нагального полiтичного курсу М. С. Грушевський був, мабуть, порiвняно найбiльше пiдготовленим.