Проект «Україна». 1917—1920 рр. Постатi

Грунтовне знання ним iсторii украiнського народу, його становища, проблем, його iнтересiв, вражаюча працездатнiсть, як i iншi видатнi потенцiйнi науковi можливостi, явно вирiзняли Михайла Сергiйовича серед когорти тогочасних дiячiв, здiйнятих на гребiнь потужною революцiйною хвилею. І якщо до недолiкiв керiвництва Центральноi Ради можна вiднести вiдсутнiсть достатнього полiтичного досвiду його голови, брак бажаноi полiтичноi волi, належноi настирливостi, цiлеспрямованостi, смiливостi, послiдовностi, здатностi до полiтичних маневрувань i навiть шахрайства (це завжди було певною мiрою властиво професiйним полiтикам), а натомiсть являлись, як багатьом здавалось, надмiрнi iнтелiгентнiсть i академiзм, то, певно, перевершити М.

Грушевського як теоретика Украiнськоi революцii навряд чи кому було дано. Тому зовсiм не вмотивованими, несправедливими слiд визнати пiзнiшi закиди декого з його колег, якi вважали, що замiсть того, щоб якомога швидше охоплювати справи Центральноi Ради та нацii i народжуваноi державностi, професор-академiст безпосередньо на вiдповiдних засiданнях пописував брошурки, здiйснював коректуру версток i т.  п.

Важко взагалi на терезах iсторii визначити, що було для Украiнськоi революцii важливiше, ефективнiше. Проте незаперечне одне: написанi професором М. Грушевським твори стали могутньою iдейною зброею, заплiднили украiнський рух конкретною програмою, лозунгами боротьби в революцii, стали стрижнем, каркасом концепцii Украiнськоi революцii.

Мiж тим, сам Михайло Сергiйович в автобiографiчних спробах дуже скромно оцiнював власну роль у тогочасних подiях. «Пробув я головою Центральноi Ради тринадцять мiсяцiв, до кiнця ii iснування. Тяжке i вiдповiдальне було це становище. Вороги украiнства, якi i давнiше пеклом на мене дихали, в своiм заслiпленню, вважали мене i автором украiнського руху i винахiдником украiнськоi мови, тепер особливо всiли на мене своiми лайками i погрозами. А найтяжче ставало, коли не було згоди й мiж своiми – а так мусiло бути в мiру того, як приходилося вирiшувати рiжнi питання дальшого життя.

При тiм же, хоч всяку вiдповiдальнiсть валили на мене, в дiйсностi мав я дуже обмежений вплив i то моральний тiльки: юридично моя роль була чисто формальна, як голова Центральноi Ради я проводив ii зборами та репрезентував ii на внi.

Рiшала у всяких справах бiльшiсть, а вся екзекутивна власть була в руках Ген. Секретарiату».