Проект «Україна». 1917—1920 рр. Постатi

Розвиваючи думку Семена Людвиговича варто додати, що революцiя – це не тiльки i навiть не стiльки крах держави, катастрофа суспiльства та злам усталеноi системи соцiальних вiдносин. Перш за все це ментальний злам свiдомостi цивiлiзацiйного масштабу, що даеться взнаки ще не одному поколiнню. При цьому ментальний злам мае зовсiм не абстрактно-теоретичний характер – вiн «залiзом та кров'ю» проходить по долям живих людей, а не ходульних абстракцiй з брошур та прокламацiй. І першими жертвами революцiйного Молоху стають саме тi, хто викликав криваве чудовисько з небуття та гордо став поряд з ним.

А викликаний революцiонерами «звiр з безоднi» однаково байдуже, подiбно булгакiвському Абадоннi, знищуе як своiх, так i чужих (чи точнiше, для нього немае своiх та чужих).

Це абсолютно незламний закон всiх революцiй в iсторii людства, що дiяв як по вiдношенню до жирондистiв, монтаньярiв та якобiнцiв Великоi (перш за все, за кiлькiстю невинних жертв) французькоi буржуазноi революцii, так i для подiй на Украiнi 1917—1920 рокiв (знову згадуеться наш великий письменник: «Велик был год и страшен год по Рождестве Христовом 1918, но 1919 был его страшней»).

Захоплююча книга Валерiя Солдатенка, що е чудовим зразком високопрофесiйноi та вишуканоi iсторичноi персоналiстики ще раз пiдтверджуе згаданий iсторичний «закон вiдплати». Пiдтверджуе, незважаючи на позицiю автора для якого революцiя не е завжди безперечним злом – навпаки з класичних марксистських позицiй вiн розглядае ii як необхiдний етап iсторичного розвитку.

Однак абсолютна об'ективнiсть автора, вiдсутнiсть нав'язування iдеологiчних уподобань дае можливiсть читачам самiм побачити трагiчну долю провiдних дiячiв украiнськоi революцii (яку, звичайно, не можна розглядати у вiдривi вiд революцiйних процесiв на всiй територii колишньоi Росiйськоi iмперii та iнших европейських краiн), що заплатили смертю, вигнанням та зламаними долями за своi вiльнi чи невiльнi помилки.

В монографii на базi величезного масиву архiвних та iнших джерел (значна частина з яких вперше введена до наукового обiгу) талановито показуються постатi полiтичних дiячiв революцiйного лихолiття, якi ранiше були просто прiзвищами з визначенням iх полiтичноi приналежностi. Значна частина з них – люди високообдарованi, якi без сумнiву, змогли б внести значний внесок у культуру, науку чи ту ж полiтику (але не руйнiвного, а еволюцiйного напрямку).