Проект «Україна». 1917—1920 рр. Постатi

За його глибоким переконанням, однiею з вирiшальних умов змiцнення украiнськоi державностi в тогочасних конкретно-iсторичних обставинах був пошук шляхiв досягнення стратегiчноi мети Украiнськоi революцii, яка майже безроздiльно панувала в 1917 р., – створення федеративного союзу нацiонально-державних утворень колишньоi Росiйськоi iмперii на нерадянськiй основi. Вiн взагалi вважав, що з Росiею слiд рахуватися як з фактором найпершоi величини, як найголовнiшим суб'ектом у стосунках Украiни iз зовнiшнiм свiтом.

Тому вiн надавав великого значення i переговорам з РРФСР, якi почалися уже 23 травня 1918 р. i тривали весь час, доки Д. Дорошенко був мiнiстром закордонних справ. Хоч пiзнiше Д. Дорошенко i робив рiзнi закиди щодо фактiв контактiв членiв росiйськоi делегацii X. Раковського i Д. Мануiльського з В. Винниченком, Мазуренком та iншими опозицiонерами гетьманату, що готували державний переворот, у 1918 р. вiн розглядав украiнсько-радянськi переговори як елемент змiцнення стабiльностi нацiональноi державностi.

Як полiтик-реалiст, вiн досить тверезо оцiнював вагу австро-нiмецьких багнетiв для збереження гетьманського режиму. І восени 1918 р., коли виснаженi вiйною Нiмеччина i Австро-Угорщина запросили миру в Антанти i США, Д. Дорошенко змушений був вiдправитися до Берлiна з проханням залишити окупацiйнi вiйська в Украiнi. Там його застала революцiя в Нiмеччинi. Термiново довелось перебиратися до Швейцарii в надii на переговори з Антантою.

Та гетьман П. Скоропадський в умовах пiднятого Директорiею повстання вирiшив вдатися до розпуску уряду Ф. Лизогуба як «германофiльського», i мiнiстр Д. Дорошенко також потрапив у вiдставку.

В умовах полiтичного дискомфорту, пiдозрiлого ставлення до себе з боку Директорii, а також моральноi i фiзичноi втоми Д. Дорошенко вдався до улюбленого заняття – науково-лiтературноi працi. Серед iнших публiкацiй готував iсторiю галицькоi руiни 1914—1917 pp., що була опублiкована в журналi «Наше минуле».

Водночас подав прохання до Мiнiстерства народноi освiти про призначення приват-доцентом кафедри iсторii Украiни Украiнського унiверситету, який було створено в Кам'янцi-Подiльському за гетьманату. Мiнiстр i ректор унiверситету І. Огiенко дав згоду.

Дмитро Іванович поринув у роботу, iз задоволенням взявся до викладання, намагався триматись осторонь полiтичного життя, хоч Кам'янець досить швидко став його епiцентром.