Проект «Україна». 1917—1920 рр. Постатi

Можливо, це зрештою виявилось вирiшальним, коли Христюк-полiтик вирiшить стати Христюком-iсториком, з одного з творцiв Украiнськоi революцii перетвориться на одного з найскрупульознiших, найцiкавiших ii лiтописцiв.

Можливо, марудна писарська робота, яку П. Христюк намагався вести щонайретельнiше, не дозволяла нi на хвилину вiдволiкатись. Можливо, свою роль вiдiгравали якiсь iншi фактори, проте фактом залишаеться те, що Павло Оникiйович рiдко брав слово для виступiв на засiданнях Генерального Секретарiату, на сесiях Центральноi Ради.

Пiсля реорганiзацii Генерального Секретарiату в Раду Народних Мiнiстрiв i змiни соцiал-демократичного ii керiвництва (В. Винниченка) на есерiвське (В. Голубовича) П. Христюк обiйняв посаду мiнiстра внутрiшнiх справ, а в лютому – Державного секретаря Ради Народних Мiнiстрiв УНР То були важкi часи для Украiнськоi Народноi Республiки, ii урядових iнституцiй. Довелось пiд тиском радянських вiйськ залишати Киiв i евакуюватись на Волинь, працювати пiд пресом австро-нiмецьких окупантiв пiсля повернення з ними до Киева.

Врештi 28 квiтня 1918 р. Центральну Раду було розiгнано.

У добу гетьманщини П. Христюк, як i iншi дiячi УПСР, знаходився в опозицii до П. Скоропадського, заарештовувався, входив до Украiнського нацiонального союзу. Есери переживали далеко не кращi своi часи. У травнi 1918 р. на IV з'iздi стався iх розкол. З трьох основних течiй – лiвi (майбутнi боротьбисти), центристи i правi – П. Христюк обрав центристськi позицii i увiйшов до «Центральноi фракцii украiнських соцiал-революцiонерiв», яка наприкiнцi сiчня 1919 р.

оформилась в самостiйну партiю УПСР (центральноi течii), а в квiтнi того ж року повернулась до староi назви – УПСР. Пiсля падiння режиму гетьмана есери центру стали однiею з партiй Директорii УНР, а П. Христюк займав в урядi посаду товариша (тобто заступника) мiнiстра внутрiшнiх справ. Це була остання державна посада Павла Оникiйовича в Украiнi: того ж 1919 р. вiн емiгрував до Австрii, де увiйшов до «Закордонноi делегацii УПСР» (разом з М. Грушевським, М. Шрагом, М. Чечелем та iн.). Вiн був спiвредактором журналу «Борiтеся – поборете» (1920—1922 pp.), входив до «Спiлки украiнських письменникiв i журналiстiв» у Вiднi.

Та, мабуть, найбiльшою мiрою з моменту емiграцii П. Христюка захоплюе план пiдготовки працi з iсторii Украiнськоi революцii. Власне, вiн накидав першi ii сторiнки ще в Кам'янцi, коли працював в украiнському урядi І. Мазепи.

Очевидно, додаткового стимулу додала близькiсть до М.