Проект «Україна». 1917—1920 рр. Постатi

Ухвалено було iхати неорганiзовано, хто коли зможе, не виступати з декларацiею i не посiдати на Украiнi вiдповiдальних посад…

Повернення вiдбулось неорганiзовано. Першим поiхав Штефан, потiм 1922 р. – Чечель, Жуковський та В. Залiзняк. Я повернувся на Украiну (разом з кооператором Крекотнем, з яким укупi працював у вiденському Радянському представництвi) року 1923-го».

Сам П. Христюк свiдчив, що вiн i його колеги по партii повернулись «як радянцi, для працi з радянським урядом». За його словами, в Украiнi з'ясували, що «немае й грунту для вiденськоi програми.

Це привело нас до переконання лiквiдувати яку-будь партiю, якi-будь зв'язки з есерiвщиною, наслiдком цього рiшення i було надруковано у «Вiстях» заяву «вiденцiв» i тих, що до них приеднались, про розрив зв'язкiв з есерiвщиною».

Характерно, що сам Павло Оникiйович не приховував у зв'язку з цим певноi конфлiктностi ситуацii: «Черкаський та Лизанiвський були особливо невдоволенi з моеi рiзкоi постановки питання, заявивши, що вони можуть здискредитувати мою лiву позицiю тепер вказiвкою на участь в урядi Директори тощо, що викликало з мого боку лист до ред.

«Вiстей», який, проте, не був оголошений…»

У травнi 1924 р. в газетах було оприлюднено документ, що одержав назву «Декларацiя 66-ти» (за кiлькiстю осiб, котрi його пiдписали). Це був заклик до украiнськоi iнтелiгенцii спiвпрацювати з Радянською владою, використовувати наявнi можливостi для нацiонально-культурного будiвництва. У пiдготовцi цього документа брали участь О.

Попов, В. Мазуренко, М. Чечель, В. Баланiн, М. Шраг, а також П. Христюк. Вiн же був i серед учасникiв наради в школi iменi К. Маркса, на якiй ухвалили декларацiю.

Очевидно, П. Христюк добре розумiв, що саме повернення в Украiну на умовах, висунутих бiльшовицькою владою, було компромiсом. Неминучими були й iншi, наступнi компромiси. Одначе вiн приймав iх в умовах тодiшньоi партiйно-державноi лiнii на «украiнiзацiю», яка для нього на практицi означала дерусифiкацiю.

З весни 1923-го до 1925 р. П. Христюк працював iнспектором Украiнського банку.

За активного сприяння О. Шумського П. Христюк одержав призначення до Державного видавництва Украiни, де, як член правлiння, чимало зробив за три роки для поширення, популяризацii украiнського письменства. Та й сам займався науково-публiцистичною дiяльнiстю. У 1925 р. вийшли друком його розвiдки «1905 рiк на Украiнi» i «Соцiальнi мотиви творчостi М.