Проект «Україна». 1917—1920 рр. Постатi

Хвильового», кiлька видань витримала його праця «Нарис iсторii класовоi боротьби та соцiалiзму» (в 3-х частинах). Вiн був також автором розвiдок «Селянськi виступи та вiйни», «Письменницька творчiсть В. Винниченка» (вийшла у видавництвi «Рух» 1928 p.), «Домарксистське освiтлення творчостi Квiтки» (1928), «Двi книжки» (вийшла у журналi «Червоний шлях» 1929 р.), «Про роман Смолича» (1930), «Лiтературознавчий метод професора Дорошкевича» (1931), «Образ новоi жiнки в сучаснiй лiтературi» (1931) та багато iнших, частину з яких було пiдписано псевдонiмом П.

Костенко.

Звичайно, мiж П. Христюком – автором «Замiток i матерiалiв до iсторii Украiнськоi революцii» i автором названих вище та iнших праць е велика рiзниця. Останнiй постае людиною, змушеною постiйно спiввiдносити своi думки i висновки iз тiею полiтико-iдеологiчною системою координат, в якiй доводилося iснувати. Однак частина праць, пiдготовлених в умовах УСРР, також не побачила свiт, залишилась в рукописах.

Його виступи в пресi далеко не всiм подобались.

Особливо це стосувалось позитивних рецензiй про творчiсть «ваплiтянцiв» (зокрема, М. Хвильового та Г. Епiка). А у зв'язку з публiкацiею у журналi «Ваплiте» (1927, № 5, с 194—203) статтi П. Христюка «Розпеченим пером» вибухнув скандал, пiсля якого йому не лише пригадали «нацiоналiстичне минуле», а й почали стверджувати, нiби вiн iдеологiчно спрямовуе ВАПЛІТЕ.

У такiй обстановцi ВАПЛІТЕ невдовзi ухвалила резолюцiю про саморозпуск, а П. Христюк у груднi 1928 р. змушений був залишити ДВУ i перейшов на роботу до народного комiсарiату фiнансiв.

1931 року П. Христюк перейшов на роботу до Інституту лiтератури iменi Т. Шевченка на посаду наукового спiвробiтника.

Одночасно вiн був секретарем журналу «Лiтературний архiв». Та попрацювати йому тут довго не довелось: у березнi 1931 р. вiн був заарештований за обвинуваченням в участi в «контрреволюцiйнiй органiзацii, яку пiзнiше буде названо Украiнським нацiональним центром – УНЦ.

7 лютого 1932 р. Павло Оникiйович постановою Колеги ОДПУ СРСР за сфабрикованою справою був засуджений на 5 рокiв позбавлення волi.

Постановою Особливоi наради вiд 21 сiчня 1935 р. йому було визначено 3 роки заслання у Пiвнiчний край. Згодом вiн був звiльнений, але волi так i не побачив: З листопада 1936 р. його знову заарештували. З вересня 1937 р. Особлива нарада НКВС СРСР засуджуе його до 8 рокiв позбавлення волi. Однак вiдбути цей термiн йому не судилося. Як свiдчать документи, вiн помер 29 вересня 1941 р.