Проект «Україна», або Крах Симона Петлюри

Перша аксiома, сформульована Стахiвим, така: Директорiя була обрана Украiнським Нацiональним Союзом, що його сформували всi украiнськi полiтичнi партii (крiм УХДП) та професiйнi спiлки, за якими стояло 80% виборцiв Украiни.

Друга аксiома: Директорiя «не була самочинним органом», «креацiйне тiло, яке своiм вибором покликало Директорiю УНР, було вповнi компетентне в цих надзвичайних обставинах представляти полiтичну волю украiнського народу аж до найближчого нового формального голосування при нових загальних виборах».

Спираючись на свiдчення Шаповала та Христюка, Стахiв стверджував, що участь у виборах узяли «представники нацiональних полiтичних партiй УНСоюзу, професiйних органiзацiй i вiйська», а Петлюра на вимогу сiчових стрiльцiв був «вiдразу обраний на Головного Отамана».[73 - Стахiв М. Украiна в добi Директорii УНР. – Т. 1. – С. 67, 68, 70.]

Протилежноi точки зору дотримувався найбiльш прискiпливий – аж до сьогоднiшнього дня – читач Стахiва. Цей читач був цiлковито переконаний у тому, що Директорiя була органом самозваним, оскiльки Союз у час ii органiзацii не проводив анi з'iзду, анi конгресу.

«Особи, що мали смiливiсть висловлювати волю всiх членiв полiтичних партiй, професiйних та суспiльних органiзацiй та об'еднань, не були волею украiнського народу, який був розгублений при революцiйнiй анархii, остаточним зруйнуванням i так недосконалого апарату», – писав вiн.[74 - Прохода В. Уваги до працi д-ра Матвiя Стахова. – С. 97.]

Панiвною в сучаснiй iсторiографii е концепцiя Стахiва.

Саме ii вважае апрiорно правдивою абсолютна бiльшiсть сучасних дослiдникiв. Характерний приклад – творчiсть широко вiдомого у вузьких колах члена-кореспондента HAH Украiни В. Солдатенка. В однiй iз численних монументальних, але дуже непослiдовних та часто-густо слабко обгрунтованих розвiдок вiн твердить: саме Винниченко скликав засiдання УНСоюзу. На ньому вiн переконував присутнiх: «повстання назрiло i органiзацiйно-технiчно забезпечене». За Солдатенком, саме Винниченко запропонував «обрати Директорiю i вiд iменi всiх партiй украiнства передати iй повноту влади». Саме «13 листопада (за iншими даними – в нiч проти 15-го[75 - Див. напр.: Шкiльник М. Украiна в боротьбi за державнiсть. – С. 322.]. —Д. Я.) в примiщеннi Мiнiстерства шляхiв на Бiбiковському бульварi вiдбулося таемне засiдання украiнських партiй, на якому було обрано Директорiю, а В. Винниченка – ii Головою»[76 - Солдатенко В. Еволюцiя суспiльно-полiтичних поглядiв В.К. Винниченка – С 13, 16.].