Вбивство Петлюри. 1926

Серед дослiджень антипетлюрiвського напрямку слiд назвати також роботи вiдомих iсторикiв, професорiв Шимона Дубнова й Алана Дерюша, виданi в 1950 – 1960-хрр., а також працю сучасного американського iсторика Юрiя Фiнкельштайна.

Але квiнтесенцiею цих поглядiв слiд уважати велику, на пiвтисячi сторiнок, монографiю iсторика Саула Фрiдмана, видану у Нью-Йорку в 1976 p., сама назва якоi – «Погромник. Убивство Симона Петлюри» – свiдчить про позицiю автора. Грунтовнiстю своеi джерельноi бази й великою кiлькiстю цитованих документiв ця книжка на деякий час припинила дискусiю i змусила ще раз пильно придивитися до паризького процесу 1926–1927 рокiв.

Чимало цiкавих документiв i свiдчень, що безпосередньо стосуються злочину (чи звитяги?) Шварцбарда, зберiгаються в архiвах i бiблiотецi Інституту еврейських студiй у Нью-Йорку, у фондi, який мае назву «Архiв Чериковера», та в паризькiй бiблiотецi iменi Симона Петлюри.

Тож, будучи знайомими з гострополемiчною лiтературою про вбивство колишнього глави Директорii, iншi документи, що проливають свiтло на процес над Шварцбардом, i маючи можливiсть познайомитися безпосередньо iз судовими матерiалами гучного процесу та iншими архiвними матерiалами, ми б хотiли об'ективно розповiсти, як драматично й напружено проходили в 1926–1927 pp.

слiдство у справi про вбивство Симона Петлюри та судовий процес над Шоломом Шварцбардом.

Чи вдалося знайти «руку Москви»?

Із тим, що Шолом Шварцбард був праведним месником, рiшуче не погоджуються iсторики украiнськоi дiаспори й дiячi емiграцii.

Згiдно з iхнiм твердженням, убивця був звичайнiсiньким агентом ОДПУ, терористом-найманцем Москви, якого вiдрядили на знищення Петлюри, озброiвши та пiдготувавши саме для цього. Таку версiю вони висунули й намагалися обгрунтувати ще в 1926 роцi.

Професор Кульчицький, наприклад, пише: «Украiнцi (маються на увазi дiячi петлюрiвськоi емiграцii. – Авт.) постiйно ставили собi питання, чому забито саме Петлюру, а не Денiкiна, Волинця, Булак-Балаховича чи когось iншого з вiдомих погромникiв, якi тодi постiйно мешкали в Парижi? І вiдповiдь для них очевидна.

Система iхньоi аргументацii така: на вiдмiну вiд них Петлюра очолював украiнський нацiонально-визвольний рух i саме цим був для ворога небезпечним. Бiльшовики постiйно переслiдували Петлюру, удавалися також до дипломатичного тиску, змусили його виiхати з Польщi».

Останнiй аргумент, наведений професором, вiдповiдае дiйсностi.