Брестська Унія. 1596

Озброенi мусульманським вченням, люди без страху й вагань приносять своi життя в жертву власним iдеям, i iх не спиняе анi засудження таких дiй переважною бiльшiстю свiтовоi спiльноти, анi елементарне почуття самозбереження.

Немало подiбних прикладiв вiдкривае перед нами iсторiя. Варто згадати лише протистояння античноi Іудеi експансii могутнього Риму або знаменитi Хрестовi походи середньовiччя. У рiзнi часи в рiзних краiнах виникали обставини, коли релiгiя згуртовувала людей, надаючи iм сили у протистояннi iз зовнiшнiм ворогом, цементувала культурну й нацiональну цiлiснiсть, допомагаючи зберiгати власну самобутнiсть перед загрозою знищення себе як окремого етносу.

Не оминула загроза втрати власноi нацiональноi цiлiсностi й Украiну в XVI–XVII сторiччях. Потужна експансiя католицького Заходу в украiнськi землi тодi набула таких розмiрiв, що стала загрожувати самому iснуванню украiнськоi нацii. Полонiзацiя украiнськоi шляхти сягнула небаченого рiвня. Десятки старовинних князiвських родiв полишали своi звичаi, набуваючи рис, характерних для польського панства.

Забувалась мова, суспiльний лад, звичаi i закони. Украiнськi зем'яни щосили намагалися виглядати так, як виглядала польська шляхта, вважаючи полiтичний устрiй Польського королiвства найбiльш прогресивним для свого часу. І вони не лише швидко набували рис, властивих польськiй шляхтi, а й озлоблено поносили все, що донедавна вважали своiм, починаючи вiд мови й костюма, закiнчуючи соцiально-полiтичним устроем i вiросповiданням. Стародавнi звичаi, започаткованi на землях Украiни ще за часiв Киiвськоi Русi, зазнавали разючих змiн, що було аж нiяк не на користь збереженню украiнськоi культури.

Таким чином, можна стверджувати, що до третьоi чвертi XVI сторiччя в Украiнi виникла така ситуацiя, коли украiнська нацiя могла навiки залишитись в iсторii, припинивши свое iснування. Адже життя культури без ii носiiв неможливе. Неможливе iснування нацii без культурноi спадщини. І якщо нижчi верстви суспiльства, такi, як селянство й найбiднiше мiщанство, не мали намiру сполячуватись, то тi, хто за своею соцiальною належнiстю мав дбати про культурний спадок i примножувати його, залишаючи прийдешнiм поколiнням, вiдтепер безсоромно цуралися свого украiнського походження.

Видатнi украiнськi науковцi й лiтератори того часу залишали своi труди на польськiй мовi або латинi, прославляли захiдну культуру, сором'язливо замовчуючи свою належнiсть до украiнськоi нацii.