Брестська Унія. 1596

Тiльки цей факт, на думку науковця, може пояснити занадто слабке висвiтлення вступу Украiни до складу литовських земель у лiтописних згадках про подii того часу.

Таким, що був у цiлому позитивним, вважае процес вступу украiнських територiй до складу Великого князiвства Литовського й вiдомий украiнський iсторик Іван Крип'якевич. У своiй роботi «Історiя Украiни» вiн писав: «Литва внесла грунтовнi змiни в устрiй нашого краю. Велике князiвство Литовське вiдрiзнялося вiд давньоi Киiвськоi держави тим, що вся влада була сконцентрована в руках великого князя.

Литва щасливо обминула ту небезпеку, яка стала причиною занепаду Киева: вона не розпалась на окремi князiвства, а залишилася одноцiлою». Литовська держава не була, на думку Крип'якевича, чужорiдним агресором, який поневолив належнi колись Киiвськiй Русi землi, а лиш своерiдним спадкоемцем Русi, котрий змiг уникнути помилок, зроблених свого часу киiвськими князями.

Схожоi думки дотримувались й iншi украiнськi iсторiографи. На пiдтвердження тези про Велике князiвство Литовське як спадкоемця Киiвськоi Русi буде доречним процитувати невеличкий вiрш невiдомого середньовiчного автора.

Цi рядки, записанi на чистiй сторонi листка статуту, котрий побачив свiт 1588 року, й вiдзначенi увагою М. Грушевського, е найбiльш яскравим прикладом того, що Велике князiвство Литовське було дуже близьким по духу Киiвськiй Русi. Ось вони:

Полска квитнет лациною,

Литва квитнет русчизною:

Без той въ Польще не пребудеш,

Без сей въ Литве блазном будеш.

Судячи з усього, автор вiршованого твору хотiв сказати, що у Литвi так само була поширена православна, чи, як ще ii називають, руська вiра, як у Польщi – латинський обряд. Тож, якщо продовжити думку про релiгiю як нарiжний камiнь iдентифiкацii народу, стае зрозумiло, що Велике князiвство Литовське було для Украiни тим середовищем, у якому вона могла почуватися захищеною вiд чужорiдного впливу.

Однак, якщо злиття Украiни й Литви не викликало опору в украiнському суспiльствi, спроби Королiвства Польського приеднати до себе Велике князiвство Литовське, якi Польща почала активно проводити вiд початку XIV сторiччя, непокоiли украiнцiв i викликали заворушення на територiях, на яких колись володарювали киiвськi князi.

Цей процес, на вiдмiну вiд попереднього, вже не вiдзначався мирним перебiгом подiй. Протягом перших десятилiть XIV сторiччя поляки спiльно з угорцями запекло билися з литовськими князями, яких пiдтримувала бiльшiсть украiнцiв.