Коліївщина. 1768

Завелика свобода! Пiзнiше ми детально розкажемо про порядки в украiнських селах. Вiдданий своiй соцiальнiй групi Ролле твердить: «Гнiт панiв не мiг бути причиною i провокуванням бунту, бо власне на тому теренi гнiту не було (!). Тiльки заслiпленi ненавистю малоросiйськi iсторiографи, зовсiм необiзнанi з мiсцевими умовами, спотворено малюючи долю польсько-украiнського хлопа, можуть розсiвати такi брехнi i вигадки».

Але польськi вченi XX сторiччя мають все ж таки бiльш об'ективний погляд на подii Гайдамаччини.

Слiд вiдзначити працю польського дослiдника В. Серчика, який видав свiй твiр про Колiiвщину в 1968 роцi, тобто точнiсiнько через 200 рокiв пiсля тих подiй. Вiн засуджуе тенденцiйний пiдхiд своiх попередникiв та не без iронii пiдкреслюе, що нацiональна приналежнiсть вченого великою мiрою впливала на зробленi ним висновки й оцiнки. Але цей дослiдник занадто вiльно трактуе цiлi та намагання колiiв, наприклад, вiн пише, що в заклику до повстання говорилося про «оборону православ'я, прогнання полякiв, жидiв i унiатiв та приеднання до московськоi держави». З останнiм багато хто з сучасних дослiдникiв не погодиться.

Слiд нагадати, що в оцiнцi Колiiвщини «тон задала» ще цариця Катерина II, яка назвала украiнських повстанцiв у своiй «Чорнiй грамотi» («Указi») вiд 9 липня 1768 року розбiйниками та злодiями. Цi образливi характеристики повторив московський iсторик, поляк за походженням А. О. Скальковський. Інiцiаторами усiх гайдамацьких рухiв, отже й Колiiвщини, вiн вважае запорожцiв, одержимих жагою наживи та анархii.

Вiдомий росiйський iсторик С. М. Соловйов теж вважав, що козацтво мало домiнуючу роль в гайдамацьких рухах, бо «козак не мiг ужитися в згодi з панами», та був переконаний, що гайдамацький рух – особливо повстання колiiв – мав на метi возз'еднання правобережноi Украiни з Московщиною.

В такому ж дусi написана й праця Д. Мордовцева, але вiн вiдкидае можливiсть того, що бунти селян мали не тiльки економiчне, але й полiтичне пiдгрунтя.

Погляд на Колiiвщину авторитетних росiйських iсторикiв мав великий вплив на украiнських дослiдникiв Гайдамаччини.

Один iз перших iсторикiв Малоi Росii, тобто Украiни, Д. Бантиш-Каменський, у своiй працi стверджуе, що «пiд iм'ям гайдамакiв розумiеться розбишацька зграя, що складалася з запорожцiв i малоросiян».

Пантелеймон Кулiш, колишнiй член Кирило-Мефодiiвського братства, один з найвидатнiших дослiдникiв украiнського фольклору та iсторii Украiни, прожив довге життя.