Коліївщина. 1768

У молодi роки вiн був товаришем Шевченка та Костомарова, однак, пройшовши через репресивну машину царськоi влади, обрав iншу путь. Пiд впливом лiтературного критика та землевласника М. Грабовського вiн «сполячився» i став пропагандистом iдеi культурноi вищостi Польщi. Вiн вважав, що поляки несли европейську культуру на окупованi украiнськi землi, тому не треба було iм чинити опiр. Ось красномовна цитата:

«Не мечем нам було Польщу воювати

Розумом, талантом, словом тим святим…»

Копiюючи Грабовського, Кулiш з погордою ставився до селянства, вважаючи селян людьми нижчого гатунку.

Вiн не соромиться в епiтетах, описуючи гайдамакiв та колiiв:

«Нi, з порядком господарнiм

Бились гайдамаки.

Через лiнощi нетяги.

Через хмiль бурлаки.

Не героi правди й волi

В комишi ховались

Та з татарином дружили,

З турчином еднались.

Утiкали туди слуги,

Що в панiв прокрались,

І, влизнувши з рук у ката,

Гетьманами звались».

У Колiiвщинi, писав Кулiш у своiй тритомнiй працi «История воссоединения Руси», брала участь «уся п'яна голота, усе дурне, лiниве та розпусне… проти колонiзаторiв спустошеного iхнiми предками краю».

Натомiсть Кулiш з ентузiазмом прославляе росiйських монархiв. Наприклад, схвально вiдзначав, що Петру І вдалось приборкати запорозьку сваволю, та прославляе Катерину II за зруйнування Запорозькоi Сiчi у «Гiмнi единiй царицi». Сучасники та нащадки засуджували Кулiша, але треба пам'ятати, що це були дiйсно важкi часи для iнтелiгенцii.

Існувала й iнша думка, яку вiдтворив Тарас Шевченко у славетнiй поемi «Гайдамаки». На закиди, що гайдамаки нiбито «розбiйники, злодii», «пляма у нашiй iсторii», Шевченко вiдповiв так:

«Брешеш, людоморе!

За святу правду, волю, розбiйник не стане,

Не розкуе закований у вашi кайдани

Народ темний; не розiб'е живе серце

За свою Вкраiну!»

А в повiстi «Мандрiвка з приемнiстю та й не без моралi» Шевченко пише: «… кожне село, кожний клаптик буде славний на Украiнi, особливо на правому березi Днiпра.

В чому iншому, а в цьому моi покiйнi земляки нi трохи не уступали якiй хочете европейськiй нацii, а в 1768 роцi перевершили Варфоломiiвську нiч i навiть першу Французьку революцiю. Одне, в чому вiдрiзнялись вони вiд европейцiв: у них усi тi кривавi трагедii були дiлом цiлоi нацii й нiколи не вiдбувалися через примхи якогось одного пройдисвiта, як от Катерина Медичi, до чого нерiдко допускали в себе захiднi лiберали».