Біле ікло

Вранцi Генрi розпалив багаття i приготував снiданок, слухаючи як хропить його товариш.

– Ти так мiцно спав, – розбуркуючи його до снiданку, сказав Генрi. – Не хотiлося тебе будити.

Бiлл сонно заходився iсти. Помiтивши, що в його кухлi немае кави, вiн заметушився у пошуках кавника. Але кавник стояв бiля Генрi i йому було не дiстати до нього рукою.

– Ей, Генрi, – м’яко докорив йому Бiлл, – ти нiчого не забув?

Генрi акуратно озирнувся навколо i похитав головою. Бiлл пiдiйняв свiй пустий кухоль.

– Кави ти не отримаеш, – заявив Генрi.

– Невже закiнчилася? – занепокоiвся Бiлл.

– Нi.

– Думаеш, вона шкодить моему шлунку?

– Нi.

Обличчя Бiлла почервонiло вiд гнiву.

– Тодi будь ласкавий поясни, в чому справа i не дратуй мене, – сказав вiн.

– Спенкер зник, – вiдповiв Генрi.

Бiлл помалу повернув голову з виглядом людини, яка змирилася з зрадливiстю долi i не пiдiймаючись з мiсця, перерахував собак.

– Як це сталося? – сухо спитав вiн.

Генрi знизав плечима.

– Не знаю.

Може Одновухий перегриз його ремiнь. Сам вiн цього точно не змiг би зробити.

– Шолудивець, – протянув понуро Бiлл, стримуючи гнiв, що кипiв у нього всерединi. – Свiй ремiнь перегризти не змiг, так перегриз ремiнь Спенкера.

– Що ж, у будь-якому разi неприемностi Спенкера скiнчились. Я думаю, що до цього часу вiн уже перетравився та пiдскакуе у черевi двадцятьох вовкiв по околицi, – пролунала з вуст Генрi епiтафiя останньому зниклому псу.

– Випий кави, Бiлл.

Та Бiлл похитав головою.

– Ну ж бо, давай кухоль, – попросив Генрi, пiдiймаючи кавник.

Бiлл вiдсунув кухоль в бiк.

– Хай мене дiдько забере, якщо я випью кави. Я ж сказав, що якщо якась iз собак зникне, то не буду пити, то не буду.

– Кава напрочуд смачна, умовляв його Генрi.

Але Бiлл не пiддавався i з’iв снiданок всухом’ятку, раз по раз проклинаючи Одновухого за його витiвку.

– Сьогоднi ввечерi я прив’яжу iх так, щоб вони не дiстали один до одного, – заявив Бiлл, коли вони вирушили в дорогу.

Вони проiхали трохи менше ста ярдiв, коли Генрi, який йшов попереду, пiдiбрав предмет, на котрий натрапив снiгоступом.

У темрявi вiн не змiг його розгледiти, але на дотик зрозумiв, що було у нього в руках. Вiн жбурнув його назад i, вдарившись об сани, предмет поскакав прямо пiд ноги Бiллу.

– Може це тобi ще знадобиться, – сказав Генрi.

Бiлл скрикнув. Все що лишилось вiд Спенкера – палка, до якоi вiн був прив’язаний.

– І шерстинки не лишили, – повiдомив Бiлл.