На нашем сайте вы можете читать онлайн «Біле ікло». Эта электронная книга доступна бесплатно и представляет собой целую полную версию без сокращений. Кроме того, доступна возможность слушать аудиокнигу, скачать её через торрент в формате fb2 или ознакомиться с кратким содержанием. Жанр книги — Зарубежная литература, Зарубежные приключения. Кроме того, ниже доступно описание произведения, предисловие и отзывы читателей. Регулярные обновления библиотеки и улучшения функционала делают наше сообщество идеальным местом для любителей книг.
Біле ікло

Автор
Дата выхода
20 ноября 2015
Краткое содержание книги Біле ікло, аннотация автора и описание
Прежде чем читать книгу целиком, ознакомьтесь с предисловием, аннотацией, описанием или кратким содержанием к произведению Біле ікло. Предисловие указано в том виде, в котором его написал автор (Джек Лондон) в своем труде. Если нужная информация отсутствует, оставьте комментарий, и мы постараемся найти её для вас. Обратите внимание: Читатели могут делиться своими отзывами и обсуждениями, что поможет вам глубже понять книгу. Не забудьте и вы оставить свое впечатие о книге в комментариях внизу страницы.
«Біле ікло» - пригодницька повість відомого американського письменника і громадського діяча Джека Лондона (англ. Jack London, 1876-1916). *** Це історія одомашненого вовка, що показана очима братів наших менших. Постійна зміна господарів Білого Ікла лише підтверджує різноманіття людських характерів. Іншими видатними творами Джека Лондона є «Любов до життя», «Поклик предків», «Пригода», «До Адама», «Гра», «Залізна п'ята», «Час-не-чекає» і «Дочка снігів». Джек Лондон став автором численних «північних» романів, що оповідають про долю суворих мешканців Аляски з їх життєствердним оптимізмом і вірою в майбутнє.
Біле ікло читать онлайн полную книгу - весь текст целиком бесплатно
Перед вами текст книги, разбитый на страницы для удобства чтения. Благодаря системе сохранения последней прочитанной страницы, вы можете бесплатно читать онлайн книгу Біле ікло без необходимости искать место, на котором остановились. А еще, у нас можно настроить шрифт и фон для комфортного чтения. Наслаждайтесь любимыми книгами в любое время и в любом месте.
Текст книги
Бiлл повернувся подивитися у чому справа, а потiм повiльно зупинив собак. Позаду, там, де вони щойно проходили, прямо по iхнiх слiдах скрадаючись бiг худий, вкритий хутром звiр. Вiн принюхувався до слiду i бiг легкою риссю. Коли вони зупинилися – зупинився i вiн. Пiднявши голову, вiн пильно на них поглянув, при цьому рiзко смикаючи нiздрями та вивчаючи iхнiй запах.
– Це вовчиця, – вирiшив Бiлл.
Собаки лягли на снiг, i вiн пiшов повз них до свого товариша, котрий стояв бiля саней. Разом вони спостерiгали за дивним звiром, який переслiдував iх багато днiв i вже розправився з половиною iхнiх собак.
Уважно вивчивши iх, звiр пiдбiг риссю на декiлька крокiв. Так вiн зробив декiлька разiв, доки мiж ними не лишилось якихось сто ярдiв. Вiн зупинився бiля купки ялинок, що росли поряд, пiдняв голову i почав принюхуватися та розглядати спорядження людей, якi за ним спостерiгали. В його поглядi читався незбагненний смуток з яким дивиться собака, але смуток цей не нагадував собачоi прив’язаностi.
Тварина була занадто великою як на вовка, ii зморене голодом тiло видавало риси однiеi з найбiльших особин свого виду.
– Вона мае бiля двох футiв у плечах, – вiдмiтив Генрi. – І готовий закластися, що ii довжина сягае майже п’яти футiв.
– Який дивний у неi окрас, хiба у вовкiв такий бувае? – з сумнiвом промовив Бiлл. – Я ранiше нiколи не бачив рудого вовка.
Звiр безумовно не був коричнево-червоного кольору. У нього була справжня вовча шерсть. Його хутро було переважно сiрого кольору, але все ж таки був присутнiй i рудуватий вiдтiнок, цей вiдтiнок змiнювався, вiн то з’являвся, то зникав, i створювалося враження оптичного обману: ось здавалося, що хутро сiре, беззаперечно сiре, а потiм з’являлися ледве помiтнi вiдтiнки рудого, i хутро набувало невизначеного кольору.
– Схожа на iздову лайку, – сказав Бiлл. – Я б не здивувався, якщо б вона зараз замахала хвостом.
– Ей ти, лайка! – гукнув вiн. – Іди-но сюди, як там тебе звати.
– Нiскiлечки тебе не боiться, – засмiявся Генрi.
Бiлл пригрозив рукою та гучно закричав, але тварину це зовсiм не налякало.
Єдине, що вони помiтили, так це те, що звiр ще бiльше нашорошився. Вiн як i ранiше дивився на них з безжальним голодним смутком. Вони були здобиччю.











