Біле ікло

Чоловiк, котрий йшов попереду, обернувся та зустрiвся поглядом з тим, який йшов позаду та вiд якого його вiддiляв довгий, вузький ящик. Вони кивнули один одному.

Знову почулося виття, пронизуючи собою тишу, мов голками, i люди зрозумiли звiдки воно лунало. Виття чулося позаду, десь в заснiжених просторах, там, де вони нещодавно проходили. У вiдповiдь йому розкололо тишу трете мисливське завивання, знову позаду, злiва вiд попереднього.

– Вони йдуть по нашому слiду, Бiлле, – промовив чоловiк, котрий йшов попереду.

Його голос звучав хрипко та наче не належав йому. Здавалося, йому було важко говорити.

– Навряд чи iм щастить тут на здобич, – вiдповiв його товариш. – Я вже декiлька днiв заячих слiдiв не зустрiчав.

Люди стихли, хоча продовжували прислуховуватися до виття, яке лунало позаду.

Щойно стемнiло, вони повернули собак до купки ялинок, що росли на березi рiчки та зупинилися на привал. Труна, яку вони поставили бiля вогнища, слугувала iм за лаву та за стiл. Їздовi собаки, якi скупчилися на протилежному боцi бiля вогнища, гарчали та билися мiж собою, але не виявляли анi крихти намiру вiдбитися вiд стаi та втекти у темряву.

– Генрi, менi здаеться вони пiдiйшли до вогнища ближче, анiж зазвичай, – примiтив Бiлл.

Генрi, присiвши бiля вогнища, готував каву, ставлячи кавник зi шматочком льоду на вогонь, та лиш кивнув у вiдповiдь. Вiн не вимовив жодного слова, доки не сiв на ящик та не почав iсти.

– Собаки знають, де iхнi шкури у безпецi, – сказав вiн.

 – Тут iхнi черева ситi, а втечуть – стануть поживою диким звiрям. Вони не дурнi, цi собаки.

Бiлл похитав головою:

– Ну не знаю, не знаю.

Його товариш зацiкавлено глянув на нього.

– Вперше чую, щоб ти сумнiвався в iхнiй розумностi.

– Генрi, – вiдповiв той, задумливо пережовуючи боби, – ти помiтив, як собаки скублися, коли я iх годував?

– Вони хулiганили бiльше анiж зазвичай, – погодився Генрi.

– Скiльки у нас собак, Генрi?

– Шiсть.

– Однак, Генрi… – Бiлл на мить запнувся, обдумуючи його слова.

 – Я хотiв сказати, Генрi, у нас шiсть собак. Я дiстав з мiшка шiсть рибин. Дав по однiй рибi кожному собацi та, Генрi, одному собацi риби не вистачило.

– Ти невiрно порахував.

– У нас шiсть собак, – знову спокiйно повторив Бiлл. – Я дiстав шiсть рибин. Одновухому риби не вистачило. Я повернувся та дiстав з мiшка ще одну рибину.

– У нас всього шiсть собак, – сказав Генрi.

– Генрi, – продовжував Бiлл.