Біле ікло

Бiле iкло

Джек Лондон

«Бiле iкло» – пригодницька повiсть вiдомого американського письменника i громадського дiяча Джека Лондона (англ. Jack London, 1876-1916). *** Це iсторiя одомашненого вовка, що показана очима братiв наших менших. Постiйна змiна господарiв Бiлого Ікла лише пiдтверджуе рiзноманiття людських характерiв. Іншими видатними творами Джека Лондона е «Любов до життя», «Поклик предкiв», «Пригода», «До Адама», «Гра», «Залiзна п'ята», «Час-не-чекае» i «Дочка снiгiв». Джек Лондон став автором численних «пiвнiчних» романiв, що оповiдають про долю суворих мешканцiв Аляски з iх життествердним оптимiзмом i вiрою в майбутне.

ДЖЕК ЛОНДОН

БІЛЕ ІКЛО

ЧАСТИНА I

РОЗДІЛ I – ПОЛЮВАННЯ НА ЗДОБИЧ

Темний ялинковий лiс похмуро насувався обабiч замерзлоi рiчки. Вiтер оголив дерева, зiрвавши з них бiлий крижаний покрив i, здавалося, вони хилилися один до одного, чорнi та зловiснi, в похмурому свiтлi. Безкрайня тиша панувала в цих краях. Це був пустельний, застиглий, без ознак життя край, настiльки похмурий та холодний, що дух, який витав тут, не можна навiть було назвати смутком.

Тут наче було чути смiх, але смiх, який вселяв бiльше жаху, анiж туга – смiх, позбавлений радостi, подiбний до смiху сфiнкса, який лякав своею байдужiстю та був холодний, наче студiнь. Тут панувала мовчазна мудрiсть вiчного буття, яка насмiхалася над нiкчемнiстю життя та над спробами зберегти його. Господинею тут була дика природа, лютий, безжальний дикий Пiвнiчний край.

Та все-таки десь на цих землях бунтувало життя. По замерзлiй рiчцi важко пробиралася упряжка iздових собак. Жорстке хутро на них вкрилося крижаною кiркою. Їхнiй подих миттю замерзав, щойно виривався назовнi рiзким потоком пару, осiдаючи на хутрi та перетворюючись на крижанi кристали. На собаках була шкiряна упряж, а шкiрянi посторонки крiпили ii до саней, що волочилися позаду. Упряжкою нiхто не керував. Сани були виготовленi з мiцноi берести i, не маючи полозiв, плавно пливли по снiгу.

Передок саней загинався догори, що не дозволяло iм перекинутися пiд великим напливом м’якого снiгу, що хвилями здiймався попереду. На санях, надiйно закрiплений, лежав довгий, вузький ящик. Там були й iншi речi – ковдри, сокира, кавник, сковорiдка, але найбiльше мiсця займав довгий, вузький ящик.

Попереду собак, важко прокладаючи собi шлях, йшов чоловiк на снiгоступах. За саньми, тяжко ступаючи, слiдував другий.