Буйний День

Пастор кiнчав уже вiнчання i промовив: «Кого бог злигав, того хай чоловiк не розлигае…»

Тут молодий перебива пастора: «Велебний отче, щось менi наче не так ви прочитали, як воно в книгах стоiть; я хочу, щоб шлюб був такий, як слiд!»

…Ну от, коли дим розiйшовся, молода озираеться i бачить: пастор лежить мертвий, молодий – мертвий, брат мертвий, двое дядькiв мертвi й п’ятеро весiльних гостей теж мертвi. Вона глибоко-глибоко зiтхнула й каже: «Оцi новомоднi самозвiднi пiстолети всi моi надii розбили!..».

Отак i я вам мушу сказати, – докiнчив Буйний День, як регiт стих, – цi чотири Джековi королi розбили моi надii! Я пустив усе за вiтром, аж засвистiло, i мушу рушати до Даi.

– Назовсiм? – спитав хтось.

Гнiвний вираз перебiг по обличчю Гарнiшевi, але за мить природна добродушнiсть узяла гору.

– Що, на глузи мене береш? – вiдповiв вiн, усмiхаючись. – Звiсно, я не маю на думцi зовсiм утiкати.

– Ану забожися, Буйний Дню! – гукнув той самий голос.

– Залюбки. Уперше прийшов я сюди через Чiлкутський перевал в осiнню снiговицю вiсiмдесят третього року.

Я мав тiльки подерту сорочку на хребтi та жменю борошна – ото й усього добра. Цiлу зиму заробляв на харчi в Джуно, а навеснi ще раз перейшов Чiлкут. І ще раз голод погнав мене назад. На другу весну я прийшов знову та й заприсягнувся, що не пiду звiдси, доки не вiзьму свого. Отже, ще й досi я його не взяв, через те я й тут i, далебi, не маю на думцi поки що йти звiдсiль. Вiдвезу пошту й гайда назад. Анi на нiч не зостануся в Даi. Вiзьму пошту, перемiню собак, захоплю харчiв i – назад через Чiлкут. І ще раз заприсягаюся й пеклом, i головою Іоанна Хрестителя, що не пiду звiдси, доки не загребу банку, i, кажу я вам, чималий вiн мусить бути!

– А який це, по-твоему, чималий? – спитав унизу Бетлс, що нiжно обiймав йому ногу.

– Еге, скiльки? Який це, по-твоему, чималий? – загукали iншi.

Буйний День подумав хвильку.

– Чотири або п’ять мiльйонiв, – повагом промовив вiн нарештi й пiднiс руку, щоб замовкли, коли на його слова пролунав глузливий регiт.

 – Але я не заганятимусь дуже, пiдведу риску й пiд мiльйоном. Зате ж анi на унцiю не менше! Тiльки тодi пiду з цього краю.

Його слова знову зустрiнуто вибухом глуму. Досi ще нiкому не траплялось не те що мiльйона – сотнi тисяч заробити. Увесь видобуток золота на Юконi не сягав п’яти мiльйонiв.

– Слухайте, – крикнув Буйний День, – ви бачили, яку купу золота загарбав сьогоднi Кернс? До прикупу вiн був нам не страшний.