Буйний День

Його три королi мало чого були вартi. Але його серце чуло, що йде четвертий, i вiн узяв його. Отак i мое серце щось чуе. На Юкон iде велике золото. Воно вже ось-ось! Це я не про Лосячий кажу, анi про Березовий струмки. Про них i говорити не варто. Я кажу про справжне золото, що вiд нього вам волосся дубом стане. Воно вже лiзе з землi, i нiщо його не спинить. Воно вилiзе там, вище по Юкону. Як вам треба буде знайти мене, то моi слiди приведуть вас кудись до Стюарту, Індiяни чи Клондайку: тiльки привезу пошту й зараз лечу на тi рiчки, аж закурить за мною.

Воно йде, хлопцi, багате золото пiд самим дерном, по сто доларiв на миску, i п’ятдесятитисячний табун рине сюди на пашу. Як золото прийде, тут чисте пекло закипить!

Вiн пiднiс до рота чарку вiскi.

– За те, щоб усi ви взяли свою пайку з нього!

Вiн випив вiскi, злiз зi стiльця й знову потрапив у Бетлсовi ведмежi обiйми.

– Слухай, Буйний Дню, я б, тобою бувши, сьогоднi не поiхав, – сказав пiдiйшовши Джо Гайнс.

 – Я допiру дивився на градусника надворi. Мороз кусаеться: шiстдесят два пiд нулем, i до того йдеться, що спуститься ще. Лiпше перечекати.

Буйний День осмiхнувся, й старожитцi довкола зареготали.

– Отакi ви, безрогi! – гукнув Бетлс. – Боiтеся маленького морозцю! Погано ж ви знаете Буйного Дня, коли думаете, що мороз його спинить.

– Приморозить собi легенi, та й годi, – вiдмовив Гайне.

– Авжеж, приморозить собi смочка в ротi.

Ти, Гайнсе, у цiй сторонi щойно третiй рiк, ще не призвичаiвся, а я сам свiдок, як Буйний День пройшов по Койокуку п’ятдесят миль за день, коли градусник показував сiмдесят два градуси.

Гайне насуплено похитав головою.

– Отак же й приморожують легенi, – жалiсним голосом промовив вiн. – Як Буйний День виiде перше, нiж пересядеться мороз, то нiзащо не витримае! Адже ж вiн iде без намета й без опони.

– До Даi добра тисяча миль, – сказав Бетлс, вилiзши на стiлець i обхопивши Буйного Дня за шию, щоб не впасти.

 – Тисяча миль, я сказав. До того ж сама невтерта дорога, а проте я йду в заклад iз першим-лiпшим чечаком на що завгодно, що Буйний День за тридцять днiв буде там.

– Пересiчно по тридцять три милi на день, – нагадав Док Вотсон. – Я знаю, що це таке, бо сам попоiздив. Як захопить його хуртовина на Чiлкутi, то цiлий тиждень може продержати.

– Тринди-ринди! – вiдрубав Бетлс.