Буйний День

Кама стояв надворi бiля санок, довгих i вузьких, сiм iз половиною футiв завдовжки й шiстнадцять дюймiв завширшки. Їх дно, зашите дощечками впоперек, пiдносилось на шiсть дюймiв над полозками на пiдрiзах. На них, поперев’язуванi мiцним ремiнням iз лосячоi шкiри, лежали брезентовi мiшки з поштою, одежа та харчi на людей i собак. Перед санками, позгортавшися калачиком, в один ряд лежало п’ятеро собак, укритих iнеем. То були ескiмоськi пси, дiбранi зростом i мастю, усi надзвичайно великi й сiрi. Вiд своiх хижих iклiв аж до кудлатих хвостiв – усi вони, як один, достоту нагадували вовкiв.

Та вони, власне, й були вовки, прирученi, звiсно, а все ж вовки i з вигляду, i натурою. Зверху, застромленi пiд ремiння, лежали напоготовi двi пари широких плетених лижв.

Бетлс показав на позшиванi в укривало шкурки полярних зайцiв, що виглядали з одного мiшка.

– Оце й уся його постiль! – сказав вiн. – Шiсть фунтiв хутра. Це найтеплiше, що вiн мае. Але нехай мене лиха година вiзьме, коли я пiд ними нагрiвся б! А я теж чогось вартий! Буйний День сам пашить, як пекельна пiч, ось що.

– Не хотiв би я бути отим iндiянином! – зауважив Док Вотсон.

– Вiн його зажене, ухоркае до смертi! – аж простогнав у захватi Бетлс. – Я добре знаю, адже ж я бував iз ним у дорозi! Цей нiколи у свiтi не стомлюеться. Вiн не тямить навiть, що то воно е втома! Якось при сорока п’яти градусах пiд нулем вiн цiлий день iшов у мокрих панчохах! Ну, хто ще на свiтi може таке утнути?

А тим часом Буйний День прощався з усiма, хто юрмився навколо нього.

Дiвi конче заманулося його поцiлувати. Гарнiш, хоч i стуманiлий ще вiд вiскi, збагнув, проте, як не зачепитися за фартуховi поворозки. Вiн поцiлував Дiву, але так само щиро поцiлував i iнших трьох жiнок. Натягли довгi рукавицi, вiн пiдняв собак i став на свое мiсце бiля кермовоi жердини в передку санок.

– Ну, голуб’ята, гайда! – гукнув вiн.

Собаки налягли всiею своею вагою на шлеi, припали до снiгу, аж риючи його лапами, i, нетерпляче повискуючи, подались уперед.

Буйний День i Кама мусили бiгти, щоб не вiдстати вiд них. Отак бiгом люди й собаки перехопились через високий берег, спустились на кригу замерзлого Юкону i незабаром зникли в сивiй iмлi.

Роздiл IV

На льоду шлях був утертий, лижв не треба було, i собаки пробiгали пересiчно по шiсть миль за годину. Буйний День i Кама по черзi заступали один одного бiля жердини. Кермувати санками та бiгти поперед них була робота важкенька.