Буйний День

Заворушилися буфетники, задзвенiли голоси, пролунав смiх. Скрипаль, визирнувши у дверi, сказав пiанiстовi: «Це Буйний День!» – i темп вальсу пожвавiшав, танцюристи, нiби запалившись загальним настроем, закрутилися немовби справдi з охотою. Усi-бо здавна знали, що коли з’являвся Буйний День, ту ж мить зникала всяка нудьга.

Раптом обернувшись, вiн угледiв молоду жiнку, що стояла пiд грубкою й дивилась на нього палкими привiтними очима.

– А, здорова була, Дiво! – гукнув вiн. – Як ся маеш, Чарлi? Та що це з вами всiма скоiлось? Чого так понадималися всi, неначе труна не коштуе тiльки три унцii? Ходiмо, вип’емо! Та ворушiться ж, непохованi мерцi! Ідiть, труiться! Геть усi! Цей вечiр мiй! Я п’ю й гуляю! Завтра менi тридцять.

Уже старiсть! Це останнiй вибух молодостi! Друзi ви менi чи нi? Ну, горнiть, горнiть усi сюди! Стiй, Девiсе! – гукнув вiн до чоловiка, що встав був з-за фараонного стола. – Менi хочеться поспитати щастя. Побачимо, хто з нас двох сьогоднi всiх частуватиме.

Буйний День вийняв iз кишенi важку торбинку iз золотим пiском i поклав ii на карту.

– П’ятдесят! – коротко сказав вiн.

Девiс здав двi карти. Побила карта Буйного Дня. Вiн записав на папiрцi виграш, i вагар за прилавком зважив на п’ятдесят доларiв пiску та висипав його Буйному Дневi в торбинку.

Вальса в прибiчнiй кiмнатi дограно, i три пари танцюристiв, а за ними й музики рушили до прилавка.

– Гей, горнiть сюди! – гукнув Буйний День, угледiвши iх. – Ідiть i вибирайте, чого душа бажае! Сьогоднi мiй вечiр i така нiч, що трапляеться не часто.

Та йдiть же ви, сивашi та рибоiди! Кажу ж вам, це мiй вечiр!

– Препаршивий вечiр! – докинув Чарлi Бейте.

– Правда твоя, синку, – весело погодився Буйний День, – вечiр таки паршивий, а все ж це мiй вечiр! Я й сам паршивий старий вовк. Послухайте-но, як я вию!

І вiн справдi завив вовком, завив, як самотнiй сiрий вовк пiвнiчних лiсiв, аж Дiва здригнулась i затулила собi пальцями вуха. А за хвилину Буйний День уже вхопив ii в обiйми, вихором помчав у кiмнату для танцiв i закрутився разом з iншими трьома парами у хвацькому вiрджiнському рiлi.

Кiмната ходором ходила вiд тупоту нiг, узутих у мокасини. Буйний День був осередком веселощiв – вiн запалював усiх жартами та смiхом, i тiеi пригнiченостi, що досi тут панувала, не стало й знаку.

З його приходом i саме повiтря в «Тiволi» нiби змiнилося, неначе пройнявшись його могутньою наснагою.