Буйний День

Останнiй день видався морозний i ясний, сприятливий для подорожi, i вони покрили сiмдесят миль. О десятiй увечерi виiхали на високий берег i помчали головною вулицею Серкл-Сiтi. Хоч була iндiянинова черга спочивати, проте вiн скочив iз санок i побiг за ними. Та то вiн тiльки хизувався з гордощiв, бо добре вiдчував, що зовсiм знемагаеться.

Роздiл VI

У «Тiволi» було людно. Зiбралась та сама юрба, що й того дня, коли виряджали Гарнiша. Був саме вечiр шiстдесятого дня, i минав термiн закладiв.

Як звичайно, кожне мало свою думку про те, чи пощастить Буйному Дневi додержати слова. О десятiй годинi ще бились навзаклад про те, чи повернеться вiн, чи нi. Бiльшiсть закладалася, що нi. Дiва глибоко в душi певна була, що йому не пощастило, проте поставила двадцять унцiй проти сорока Чарлi Бейтсових за те, що Буйний День повернеться до пiвночi.

Вона перша почула, як забрехали собаки.

– Слухайте! – скрикнула вона. – Це Буйний День!

Усi посунули до виходу.

Але враз широкi подвiйнi дверi розчинились i юрба подалась назад. Почулося нетерпляче скавчання, ляскiт батога i дзвiнкий Гарнiшiв голос, що пiдбадьорював собак. Потомленi тварини завершили свою подорож, утягнувши санки по дерев’янiй пiдлозi в самий шинок. Вони влетiли туди, а з ними й мороз. З густих клубкiв бiлоi пари виринали iм тiльки спини й голови; здавалося, нiби вони, рвучись iз збруi, пливуть рiчкою. За ними вирiзнився Буйний День, укритий увесь iнеем, по колiна в хмарi морозяного туману, теж нiби у водi бредучи.

Це був той самiсiнький Буйний День, що й ранiше, тiльки трохи змарнiлий i втомлений, а чорнi його очi блищали й iскрились дужче, нiж коли. Полотняна його парка з пiднятою вiдлогою спадала довгими рiвними бганками до колiн, i вiн нагадував у нiй ченця. Закурена димом багать, брудна, попропалювана, вона оповiдала всю iсторiю його важкоi подорожi. Два мiсяцi не голений зарiст укривав йому обличчя, i сам той зарiст за сiмдесят миль бiгу взявся намороззю вiд його вiддиху.

Його в’iзд у «Тiволi» був ефектний i театральний, i Гарнiш був свiдомий цього. Це було його життя, i в ту хвилину вiн захлинався ним. Вiн був велика людина серед своiх товаришiв, герой полярного краю, i цим величався. Та мить, коли вiн, покривши двi тисячi миль, уперся в «Тiволi» iз санками, собаками, поштою, iндiянином i всiм подорожнiм причандаллям, була видатною миттю у його життi.