Буйний День

Вiн учинив ще один подвиг, i ввесь Юкон загуде тепер його iм’ям! Вiн – Буйний День – король над погоничами собачих запрягiв!

У радiсному трепетi слухав вiн бурю вiтальних вигукiв, дивився на знайому обставу «Тiволi»: довгий прилавок iз рядами пляшок, гральнi столи, розпечена грубка, вагар зi своiми терезами, музики, чоловiки й жiнки, Дiва, Селiя, Неллi, Ден Макдональд, Бетлс, Бiллi Ролiнз, Олаф Гендерсон, Док Вотсон, геть усi. Усе було точнiсiнько так, як того вечора, коли вiн виiхав. Та годi, чи iздив же вiн? Шiстдесят днiв безупинноi дороги бiлою снiговою пустелею нараз стислися в одну коротку хвильку, нiби втратили тривалiсть.

Нiби вiн оце тiльки пiрнув у них, пробивши стiну мертвоi тишi, а за мить, знов пробивши ту саму стiну, виринув серед гомону й гамору «Тiволi».

Треба було йому озирнутись на санки, навантаженi брезентовими мiшками з поштою, щоб пересвiдчитись у реальностi тих шiстдесятьох днiв та перейдених кригою i снiгом двох тисяч миль. Немов увi снi, стискав вiн простягненi до нього руки.

Його обхопила несамовита радiсть. Життя таке чудесне! Вiн усе в ньому любив. Його пойняло почуття любовi й приязнi до всiх людей. Усi вони близькi йому й рiднi. Вiн не годен був умiстити в собi того почуття. Серце мов тануло в грудях, i хотiлось геть усiм зразу стиснути руки, одними широкими обiймами притулити iх усiх до грудей.

Вiн глибоко зiтхнув i голосно крикнув:

– Платить, хто виграв! А виграв я! Ану, сюди, мелмюти й сивашi, кажiть, хто чим труiтиметься! Ось вам пошта з Даi, просто вiд Солоноi Води! Усе як слiд! Розперiзуйте ремiнцi й пiрнайте!

З десяток рук простяглось розвантажувати санки.

Молодий iндiянин з озера Ле-Барж нахилився й собi над санками, але враз якось кволо випростався. В очах йому промайнув подив. Розгублено озирнувся вiн навколо, бо такого, як тепер, не почував ще зроду. Вiн затрусився, мов у пропасницi, колiна йому пiдiгнулись, i, поволi хилячись, вiн упав навпоперек санок. В очах його потемнiло, i вiн зiмлiв.

– Ухоркався! – сказав Буйний День. – Вiзьмiть його хто-небудь та покладiть на лiжко. Вiн добрячий хлопчина.

– Буйний День правду каже, – ствердив Вотсон. – У хлопця вже пороху не стало.

З поштою впоралися, собак вивели й нагодували, а Бетлс проспiвав гiмн про сiк сасафрас, тим часом як решта, вишикувавшись уздовж прилавка, пили, розмовляли й збирали своi вигранi заклади.

За кiлька хвилин Буйний День у танцювальнiй кiмнатi крутив вальса з Дiвою.