Буйний День

Але Девiс iз застиглою на обличчi безтямною усмiшкою сильно поточився, швидко перекрутився, щоб утримати рiвновагу, i як колода гепнувся додолу. А Буйний День, ще заточуючись i хапаючись руками за повiтря, пiдчепив найближчу дiвчину й закружляв iз нею у вальсi. Знову трапилося щось надзвичайне. Пiсля двох тисяч миль страшноi дороги, покривши за той день сiмдесят миль, вiн перетанцював свiжого чоловiка, i то ж кого – самого Бена Девiса!

Буйний День любив посiдати високi мiсця, i хоч у його життi й небагато траплялось таких нагод, проте вiн завжди добивався якнайвищого.

Великий свiт про нього не чув, але тут, на цiй безмiрнiй мовчазнiй Пiвночi, його знали повсюди, знали й бiлi, й iндiяни, й ескiмоси, знали вiд Берiнгового моря аж до схiдних перевалiв, вiд найдальших верхорiч аж до холодних тундр мису Барроу. Бажання панувати й скоряти собi було в ньому однаково сильне, чи то вiн боровся зi стихiями, чи з людьми, чи зi щастям у азартнiй грi. Само життя з усiм тим, що в ньому дiеться, здавалось йому великою грою, а вiн був грач – увесь iз голови до п’ят. Ризик i виграш були йому потрiбнi, як хлiб. Правда, вiн не грав навмання: у нього на руках були великi козирi – його розум, спритнiсть i сила, однак за всiм цим стояв Талан, безсмертний Талан, що часом вiдвертаеться вiд тих, хто перед ним запобiгае, нищить i руйнуе мудрого, а обдаровуе дурня. Усi люди за ним уганяють i мрiють його скорити. Буйний День так само марив про це. У самiй глибинi його ества життя наспiвувало спокусливу пiсню величi, надило його й безнастанно нашiптувало, що вiн досягне бiльше, нiж iншi, виграе там, де вони програють, буде переможцем там, де вони гинуть. Це був голос Життя здорового й потужного, що не знае нi кволостi, нi занепаду, голос Життя сп’янiлого вiд себе самого, до нестями захопленого собою й зачарованого своiм могутнiм оптимiзмом.

І в тому голосi, чи то в тихому шепотi, чи то в гучному, як сурма, поклику, учувалося йому все одне – що колись, десь, якось вiн загнуздае Талан, стане його паном, зв’яже й затавруе, як свого раба.

Граючи в покер, вiн чув шепiт про чотирьох тузiв i про велику масть; коли вiн вирушав на розшуки, той самий голос спiвав йому про золото пiд дерном, про золото в кам’яних надрах скель, про золото скрiзь навколо. У найтяжчих знегодах мандрiв, у скрутi й голодi вiн чув його й вiрив: коли навiть усi загинуть, вiн витримае i вийде переможцем.