Буйний День

А над ними виблискували й тремтiли у морозяному повiтрi зорi й палало пiвнiчне сяйво. І iжа була так само проста й одноманiтна: хлiб iз квасного тiста, сало, боби та коли-не-коли риж, зварений зi жменею сушених слив. Свiжини добути iм жодного разу не пощастило. Хiба вряди-годи нападали на слiд кроля або горностая, а загалом здавалося, наче все живе втекло зi цих мiсць. Їх те не дуже дивувало: у довгих iхнiх мандрах iм не раз траплялося проходити мiсцями, що аж кишать дичиною, а попавши туди за два – три роки – не знаходити ii й знаку.

Золото на мiлизнах було, але вбоге. Пiшовши на полювання, чи не натрапить де лося, Ілайджа за п’ятдесят миль вiд табору спробував промити верховий нарiнок на одному потiчку. Спроба вийшла непогана. Вони запрягли собак i впорожнi подалися на те мiсце. Там, на Гарнiшеву пропозицiю, – можливо, уперше в iсторii Юкону, – заклали шурф за допомогою вогню. Здiйнявши зверху траву й мох, розклали вогнище з сухоi ялицi й палили його цiлi години. За шiсть годин земля розмерзлася на вiсiм дюймiв; ii вигребли мотиками й розпалили ново вогнище.

Заохоченi вдалою спробою, вони працювали з рання до ночi. Пройшовши так шiсть футiв углиб, натрапили на нарiнок, теж мерзлий. Робота вповiльнилась. Проте вони вже навчилися краще класти вогнища i незабаром за один раз розморожували нарiнок на п’ять – шiсть дюймiв. У нарiнку був дрiбний золотий пiсок, та через два фути знову почалася земля. На глибинi сiмнадцять футiв вони натрапили на ще одну тонку верству нарiнку.

Виявилося, що в ньому е ядряний золотий пiсок. Спробне промивання давало шiсть – вiсiм доларiв на миску. На жаль, верства нарiнку була не товща за дюйм. За ним, глибше, знову пiшла м’яка земля всумiш iз пнями прадавнiх дерев i скам’янiлими кiстками забутих страховищ. Але дарма! Золото знайдено, та ще й ядряне. Найшвидше можна було сподiватися, що воно залягае на материковiй породi. Ну, що ж, вони дiйдуть до неi, хоч би довелося заглибитись i на сорок футiв. Подiлившись на двi змiни, вони працювали тепер день i нiч, i багаття iхнi не переставали димiти.

Тим часом запас бобiв став сходити, i вирiшили вiдрядити Ілайджу до табору по харчi. Ілайджа був один iз найзагартованiших юконських бувальцiв. Йому треба було проiхати аж сто миль, але вiн обiцяв повернутись третього дня: один день туди впорожнi, а два днi назад iз вагою. Натомiсть вiн повернувся другого дня, пiзно ввечерi. Вони якраз лягали спати, коли почули, що вiн пiд’iздить.