Буйний День

– Що за притичина? – спитав Генрi Фiн, коли порожнi санки в’iхали в освiт багаття, i вiн побачив, що довгобразе поважне лице Ілайджине ще дужче видовжилось i споважнiло.

Гайне пiдкинув дров у вогонь, i всi трое, угорненi в укривала, присунулись до багаття. Укритий iнеем, Ілайджа з побiлiлими бровами й бурцями, закутаний у хутро, мав вигляд рiздвяного дiда, як його вбирають у Новiй Англii.

– Пам’ятаете ту велику ялину над рiчкою, що на неi ми сперли край помосту? – спитав вiн i коротко розповiв про лиху пригоду.

Велике дерево – здавалося б, iще таке мiцне, що простоiть не одну сотню рокiв, – усерединi, як виявилося, було трухле й ледве трималось корiнням. Коли до тяги снiгу, що лежав на ньому, долучилася ще тяга помосту з припасами, це порушило його довго пiдтримувану рiвновагу, i воно трiснуло й повалилось на землю, потягши за собою й помоста, а заразом порушивши рiвновагу чотирьох чоловiкiв i одинадцятьох собак iз силами навколишньоi природи. Бо припаси всi загинули – до них допалися росомахи, а чого не з’iли, те порозтягали.

– Вони стрiскали й сало, i сливи, й цукор, i собачий харч, i нехай менi очi повилазять, коли не попрогризали мiшкiв iз мукою, рижем, бобами та не порозсипали цього всього по цiлому Стюартi. Порожнi мiшки траплялися менi за чверть милi вiд стоянки.

Довго нiхто не озивався. То була справжня катастрофа – залишитися без харчiв серед полярноi зими i в мiсцевостi, де нема нiякоi дичини. Одначе iх не посiла панiка, вони дивилися небезпецi просто в вiчi й обмiрковували, що ж дiяти.

Джо Гайне заговорив перший:

– Насамперед, треба визбирати зi снiгу боби i риж… правда, навряд чи наберемо бiльш як фунтiв вiсiм – десять.

– Потiм хто-небудь собаками поiде до Шiстдесятоi Милi, – сказав Буйний День.

– Я поiду, – зголосився Фiн. Усi знов задумались.

– Чим же будуть живi решта собак i трое людей, поки вiн повернеться? – спитав Гайне.

– Залишаеться тiльки одне, – вiдповiв Ілайджа. – Ти, Джо, бери другий запряг i iдь до Стюарта до верхорiччя, доки натрапиш на iндiян.

Вiзьмеш у них м’яса i повернешся. Я так гадаю, що ти встигнеш обернутись далеко швидше, нiж Генрi до Шiстдесятоi Милi. Коли ви обое поiдете, ми з Буйним Днем якось уже прохарчуемось.

– Тим часом узавтра вертаймо в табiр i повизбируймо все, що можна, – сказав Буйний День, загортаючись в укривало й збираючись заснути. – Лiпше лягайте, – додав вiн, – бо треба завтра ранiше встати.