Буйний День

Своiм худорлявим, довгастим обличчям, вилицями i ледь запалими щоками вiн дуже нагадував iндiянина. Засмага на виду та гострий погляд чорних очей тiльки збiльшували цю подiбнiсть, хоч iз його бронзовоi шкiри, та й з очей знати було, що вiн бiлий. Вiн показував бiльш, як на тридцять рокiв, хоч воднораз його чисто виголене лице без жодноi зморшки здавалося хлоп’яцьким. Та вiн пережив i витерпiв далеко бiльше, нiж пересiчна людина, i це поклало на ньому якийсь невловний слiд, що виказував його вiк. Вiн жив простим i напруженим життям, i це жеврiло у нього в очах, тремтiло в голосi й немовби завжди шепотiло навiть зi стулених уст.

Губи в нього були тонкi й щiльно стискались над рiвними зубами. Загнутi вгору кутики м’якшили iхню суворiсть, а дрiбнесенькi зморшки в кутиках очей свiдчили про веселу вдачу. Якби не цi необхiднi якостi, його натура, суттю своею дика, була б жорстокою й немилосердною. Нiс був тонкий, гарний, iз досить широкими нiздрями, анi завеликий, анi замалий, чоло трохи вузьке, але високе, опукле, прегарноi форми.

До iндiянського тину знов же пасувало i його волосся – рiвне, чорне, з тим полиском, що його дае тiльки здоров’я.

– Буйний День, а свiчки палить, – засмiявся Ден Макдональд, коли з кiмнати, де танцювали, бухнули покрики й регiт.

– І нiхто не потрапить цього так, як вiн, еге ж, Луi? – озвався Олаф Гендерсон.

– А так, – вiдказав Луi. – Хлопець – щире золото!

– І коли Господь Бог в останнiй день промиватиме його душу, – додав Макдональд, – йому доведеться чимало попокидати лопатою в жолоб.

– Добре сказано! – промурмотiв Олаф Гендерсон, захоплено дивлячись на старого шинкаря.

– Ай добре, – згодився й француз Луi. – Я так гадаю, що з цiеi нагоди не грiх i хильнути.

Роздiл II

О другiй годинi вночi танцюристи, виголодавшися, припинили танцi на пiв годинки, щоб трохи пiдживитися. Саме тодi Джек Кернс запропонував покера. Джек був огрядний чолов’яга з грубуватим обличчям.

Удвох iз Ветлсом зробив вiн колись вiдчайдушну спробу закласти факторiю у верхорiччi Койокуку, далеко за Полярним колом. Повернувшись назад, до своiх факторiй на Сороковiй та Шiстдесятiй Милях, вiн поклав собi шукати щастя в iншому напрямi й виписав iз Штатiв невеличкого тартака й рiчкового пароплава. Тартак був уже в дорозi, iндiяни везли його собаками через Чiлкутський перевал. На Юконi його сподiвалися раннього лiта, коли зiйде крига.