Буйний День

Народився вiн на фермi в Айовi. Батько його незабаром перебрався до Схiдного Орегону, й Елам пробув там усi своi дитячi лiта серед золотих копалень. Вiн не знав у життi нiчого, крiм затятоi гри на великi ставки. Смiливiсть та витримка мають, звiсно, чималу вагу в грi, але карти роздае велика богиня Фортуна. Чесна праця, що дае певний, але нiкчемний заробiток, нiчого не варта. Справжнi люди провадять велику гру, важать усiм для всього, i взяти менше, нiж усе, для них означае програти. Отож, дванадцять рокiв проживши на Юконi, Елам Гарнiш тiльки програвав.

Торiк, щоправда, на Лосячому струмку взяв вiн золота на двадцять тисяч доларiв, i ще на стiльки залишилось його там у землi, але, як сам казав, вiн повернув лише невеличку частку того, що ставив. Дванадцять рокiв ставив вiн на карту свое життя, i сорок тисяч доларiв – нiкчемний виграш на таку ставку. Цих грошей вистачало тiльки на те, щоб трохи випити та потанцювати в «Тiволi», перекалатати зиму в Серкл-Сiтi та прохарчуватись наступний рiк.

Юконцi переробили старе прислiв’я; вони казали: «Тяжко прийшло, легко пiшло».

Пiсля танцю Елам Гарнiш знову покликав усiх випити. За чарку платилось долар, а золото цiнували за шiстнадцять доларiв унцiя; таких, що приймали запросини, було в шинку душ тридцять, i пiсля кожного танцю Елам iх усiх частував. То був його вечiр, i нiкому не дозволялося за щось платити. Гарнiш не був п’яницею, вiскi мало невелику вагу в його життi. Вiн був занадто живучий, занадто дужий i чистий тiлом та духом, щоб пiдпасти пiд владу алкоголю. У своiх мандрах краем, iз собачим запрягом чи в човнi, вiн мiсяцями не пив нiчого мiцнiшого за каву, а був i такий рiк, коли й тiеi кави не бачив. Але вiн мав товариську вдачу, а що на Юконi товариство можна було знайти тiльки в шинку, то вiн i виявляв ii в такий спосiб. Ще змалку вiн звик бачити в золотошукацьких селищах Заходу, що чоловiки розважаються лише так, i для нього то був единий спосiб поводитись у товариствi, iншого вiн не знав.

Дарма, що вбраний так самiсiнько, як i решта вiдвiдувачiв «Тiволi», вiн визначався з-помiж них.

На ногах вiн мав мокасини з м’яко вичиненоi лосячоi шкiри, вишиванi на iндiянський взiр намистинками. Штани на ньому були звичайнi, а куртка – пошита з укривала. При боцi телiпалися довгi шкiрянi рукавицi, пiдбитi хутром. Юконським звичаем, вони висiли на ремiнцi, перекиненi йому через шию. На головi була хутряна шапка з пiднятими навушниками й поворозками, що метлялись не зав’язанi.