Білий зуб

Вона з гарчанням кинулась на Одновухого, але той поруxoм плеча вiдштовхнув ii. Вовча зграя вже вiдрiзала йому шлях до саней, але, все ще не втрачаючи надii добiгти до них, вiн змiнив напрям i помчав стороною. Щохвилини наспiвали новi вовки i приеднувались до гонитви. Вовчиця бiгла за якийсь стрибок вiд Одновухого.

– Ти куди? – спитав Генрi товариша, поклавши руку йому на плече.

Бiлл скинув ii.

– Я не можу бiльше терпiти, – сказав вiн. – Я не допущу, щоб вони загризли ще одного собаку.

З рушницею в руках вiн зник у кущах, що росли вздовж дороги.

Його план був зрозумiлий. Беручи сани за центр круга, по якому бiг Одновухий, Бiлл хотiв перетяти цей круг ранiше за вовкiв. При денному свiтлi i зi зброею в руках вiн сподiвався налякати вовкiв i врятувати собаку.

– Гляди, Бiлле! – гукнув йому вслiд Генрi. – Стережися! Даремно не ризикуй!

Вiн сiв на сани i став чекати. Нiчого iншого йому не лишалося. Бiлл уже зник з очей, i тiльки iнколи серед кущiв та сосон видно було Одновухого. Генрi бачив, що становище собаки безнадiйне.

Та Одновухий i сам, напевно, розумiв небезпеку. Вiн мчав по зовнiшньому кругу, а вовча зграя по внутрiшньому, коротшому. Не було надii, що вiн випередить погоню i добiжить до саней.

І переслiдувачi i гнаний невдовзi мали зiйтися. Генрi знав, що десь там, у снiгах, захованi вiд нього деревами й кущами, в однiй точцi ось-ось зустрiнуться вовча зграя, Одновухий i Бiлл. Але це сталося дуже швидко, далеко швидше, нiж вiн сподiвався. Пролунав пострiл, i вслiд за ним ще два – Бiлл витратив усi своi патрони.

І враз почувся страшенний виск i гарчання. Генрi впiзнав повне муки й жаху скавчання Одновухого i виття пораненого звiра. І це було все. Гарчання стихло. Завмерло й виття. Зловiсна тиша знов огорнула пустельний край.

Генрi довго сидiв на санях. Йому не треба було йти дивитися, що сталося. Вiн це знав так добре, наче все трапилось у нього перед очима. Раптом вiн схопився на ноги i висмикнув з-пiд поклажi сокиру, а потiм знову сiв i замислився.

Двi собаки, тремтячи, тулилися йому до нiг.

Нарештi вiн через силу пiдвiвся, немов у його тiлi не лишилося анi краплини енергii, i почав запрягати собак. Тодi перекинув i собi через плече ремiнь i разом з тваринами потяг сани. Але пройшов небагато. Тiльки-но стало смеркати, як вiн спинився на нiч i передусiм припас багато палива. Нагодував собак, зварив собi вечерю i, попоiвши, постелився коло самого вогню.

Але тiеi ночi не судилося йому заснути.