Дочка снігів

Чоловiк не тiльки мовчав – вiн порався коло печi з таким заклопотаним виглядом, аж Фрона вирiшила, що його зовсiм не цiкавлять тi пояснення, якi вона мала на думцi. Вся його поведiнка свiдчила про те, нiби йому не вперше приймати в себе молоду жiнку, хоч би вона й зайшла до нього серед ночi, в бурю. Все це iй неначебто й подобалось i заразом непокоiло, бо вона не розумiла, чому вiн так чудно з нею поводиться. Вона якось невиразно вiдчувала, що вiн бачить в ii появi щось таке, чого вона не розумiе.

Вiдкривши сокирою бляшанку м’ясних консервiв, вiн пiдсмажив кiлька шматкiв бекону, тодi вiдставив сковороду i зварив кави. Зi скриньки з харчем вiн витяг кусень черствого коржа, оглянув його непевно, метнув швидкий погляд на Фрону i викинув той кусень геть. Потiм узяв торбину з морськими сухарями, висипав з неi на церату все, що там залишалося. Сухарi вже давно покришились, а крихти так вимокли на дощi, що перетворились на кашу брудно-бiлого кольору.

– Оце все, що я маю замiсть хлiба, – сказав вiн, – Сiдайте ближче i iжте.

– Стривайте! – Вiн не встиг щось вiдповiсти, як Фрона миттю висипала сухарi на сковороду, на м’ясо та сало. До цього вона додала двi чашки води, хутко перемiшала й поставила на вогонь. Коли страва закипiла, вона порiзала м’ясо на шматочки i знову перемiшала. А коли вона ще, не жалуючи, обсипала все це сiллю та перцем, вiд сковороди розiйшлися чудовi пахощi, збуджуючи апетит.

– Сказати по правдi, надзвичайно смачна рiч, – промовив вiн, тримаючи тарiлку на колiнах та пожадливо поiдаючи незвичну страву. – Як це називаеться?

– Мокрий гуляш, – вiдказала коротко Фрона, i далi iли мовчки.

Наливаючи йому чашку кави, Фрона все пильно поглядала на нього. Обличчя його, думала вона, приемне, а разом з тим i енергiйне. В ньому почувалась сила. Сила ця поки що дрiмала, не виявляла себе.

Видно, вiн вчився, – вгадувала Фрона далi. Студентiв вона багато бачила i звернула увагу, що в них очi ставали якiсь напруженi вiд довгого сидiння над книжкою при гасовому свiтлi. В його очах була саме така напруженiсть. Карi, вiдзначала вона далi, i гарнi, саме такi, якi личать чоловiковi. Але насипаючи йому другу тарiлку, вона з подивом завважила, що цi очi, хоч i карi, були незвичайного вiдтiнку, вони мали колiр стиглого горiха.