Добрий Бог. Оповідання

Добрий Бог. Оповiдання

Валер’ян Петрович Пiдмогильний

Рiдне

Валер’ян Пiдмогильний (1901–1937) тонко та глибоко вiдчував контрасти довкола й доносив iх до читача. Проблема одвiчностi та незалежностi вiд волi людини життя на землi глибоко трактуеться в оповiданнi «В епiдемiчному барацi». Теми голоду 1921–1923 рокiв письменник торкаеться у творi, – який вважав одним зi своiх найкращих, – «Син». Героi Пiдмогильного зануренi в «межову ситуацiю» або наближенi до неi, перебувають у складних суспiльних обставинах.

Митець зважае на психологiчнi аспекти людського буття, занурюеться в пiдсвiдомi стимули вчинкiв своiх персонажiв.

Валер’ян Пiдмогильний

Добрий Бог. Оповiдання

© О. А. Гугалова-Мешкова, художне оформлення, 2021

© Видавництво «Фолiо», марка серii, 2020

У виданнi збережено основнi особливостi лексики, синтаксису та орфографii авторського тексту

* * *

Важке питання

Андрiй надвечiр подзвонив до квартири свого спiвучня Миколи з намiром поговорити про вчорашню вечiрку в гiмназii, де вiн познайомився з Миколиною коханкою.

Як товариш вiн вважав обов’язком висловити своi думки про що дiвчину й взагалi застерегти Миколу вiд усяких неприемностей, сполучених з коханням. Дверi вiдчинились, i Андрiевi було сказано, що Микола пораеться в садку.

Весна тiльки що наступала, й у саду земля ще була мокра вiд розталого снiгу. Дерева стояли чорнi вiд вогкостi, а в повiтрi тхнуло гниллю.

– Здоров був, – сказав Андрiй, зайшовши в сад. – Працюеш?

Микола ретельно обрiзував бруньки на деревах.

– Працюю, – вiдповiв вiн, простягаючи руку. – Сiдай он на лавi.

Андрiй сiв, зiрвав якусь травину й поклав ii в рот, бо не знав, як почати розмову. Потiм зважився казати просто.

– Був я вчора на вечiрцi i познайомився з Галею, – почав вiн i спинився, щоб подивитись, яке враження зробе на Миколу такий вступ.

Той мовчки хитнув головою, силкуючись.

– Ну, i що? – спокiйно запитав вiн, коли гiлка була нахилена.

Його спокiй здався Андрiевi образливим.

Вiн гадав, що Микола кине своi пилки й ножицi, зрадiв, сяде коло його на лавi й буде нетерпляче розпитувати, чи здорова Галя, чи не переказувала чого. Тому Андрiй залишив свiй тихомирний тон i сказав рiзко:

– А те, що тобi треба кинути ii… Чуеш? Знайшов у кого закохатись! Як ти ii не кинеш, вона закруте тобi ще бiльше голову, а тодi спину покаже. Знаем ми таких!

Тепер Микола дiйсно сiв коло його й роззявив рота вiд здивування.