Невеличка драма

Невеличка драма

Валер’ян Петрович Пiдмогильний

Рiдне

Роман «Невеличка драма» – це iсторiя нещасливого кохання Марти Висоцькоi та Юрiя Славенка. Красива, молода, сповнена сил i мрiй, Марта мае роботу й власне житло. Проте iй самотньо в мiстi, яке нещадно ii переслiдуе, вона живе мрiями про того единого принца, як у романах. До неi навiдуеться багато чоловiкiв, якi прагнуть мати ii за дружину або коханку. Однак нi з ким iз них Марта не погоджуеться на взаемини. І ось у це спокiйне розмiрене життя вриваеться нове почуття – пристрасть, яке Марта плутае з коханням.

Тут е все: несподiваний секс, марнi дiвочi сподiвання про шлюб, розрахунок i зрада.

Валер’ян Пiдмогильний

Невеличка драма

© О. А. Гугалова-Мешкова, художне оформлення, 2021

© Видавництво «Фолiо», марка серii, 2020

Невеличка драма

Роман на одну частину

В чарах кохання мое дiвування,

вiльною пташкою хотiла б прожить, –

вiльне кохання i вiльне обрання,

серденьку воля, як хоче любить…

    (З дуже сентиментального романсу)

…Прийде час, коли ця жiнка буде вiдчувати себе дiвчиною, звичнiсть i знання любовних утiх залишаться в нiй, як згадка про давно читану, недозволену книгу.

Вона вiдродиться для нового життя.

    (З дуже гарного роману)

На свiтi iва зовсiм сама…

У густому лiсi, де вона вступила з гострим щемiнням у серцi, з напруженням свiжого тiла й бажань, стояла тиша i вогкiсть. Жодного шелесту, свисту чи шарудiння – важкий лiс цей був мертвий, бездушний за серпанком ранкового повiтря.

Вона не чула своiх крокiв по землi, так нiби пливла все вперед, далi, в глиб гущавини, i суворi стовбури, здавалось, розступались перед нею нескiнченною алеею, стелили iй шлях туди, де прагнула вона в своему легкому походi.

Вона вийшла на узлiсся. Невидиме сонце, десь iз-за ii спини, поклало широкий промiнь на степи, i от на пагорку побiч себе вона побачила церкву. Вона спинилась, i ii серце пристрасно закипiло в передчуттях, кожним ударом припинаючи ii до мiсця.

Бо вiд церкви з горба врочисто сходив чернець. Ось пiдвiв вiн заросле обличчя i, малий вiддалiк, щокроку зростав, заступаючи церкву i обрiй. Вона чекала з надiею й страхом, його наближення почуваючи, як грозу… Ось вiн пiднiс руку до ii грудей, i ту ж мить позад його жахливого тiла повстали тисячi нестерпних дзвонiв, витягуючись у безконечний колючий звук, що в болiснiм коливаннi його вона впала у безвiсть.