Дочка снігів

Знаходив час, щоб приголубити ii та пiдготувати до того становища, що для неi створив.

Роздiл VI

– Отже, я гадаю, капiтане, ви погодитесь, що до цiеi справи ми повиннi поставитись з якнайбiльшою увагою. – Джекоб Велс допомiг гостевi надягти хутро i мовив далi: – Становище серйозне, а надалi воно може стати ще серйознiше. Ми з вами знаемо, що таке голод. Ми повиннi iх налякати зараз, поки ще не пiзно. Коли в Доусонi поменшае людей тисяч на п’ять, то для решти вистачить запасiв, ще й залишиться. Нехай-но тiльки цi п’ять тисяч рознесуть чутку про голод до Даi та Скагвея, тодi ми будемо впевненi, що сюди не прибудуть ще п’ять тисяч, коли стане лiд.

– Маете рацiю. І полiцiя допоможе вам, будьте певнi. – Спiврозмовник Велсiв – сивий, кремезний чоловiк з енергiйним обличчям i вiйськовою поставою пiдняв комiра в хутрi й узявся за ручку дверей. – Я бачу, що завдяки вам недавнiшi прибульцi вже починають розпродувати своi речi i купують собак. Ви собi уявляете, якi перегони будуть на кризi, коли замерзне рiчка? І кожен, хто продасть тисячу фунтiв продуктiв та виiде звiдси, зменшить на один порожнi шлунки i рiвночасно наповнить шлунок одного з тих, що тут залишаться.

Коли вiдпливае «Лора»?

– Сьогоднi вранцi, з трьома сотнями пасажирiв. Не везуть з собою нiяких припасiв. Я хотiв би, щоб iх було три тисячi!

– Цiлком слушно. А коли, мiж iншим, прибуде ваша дочка?

– Жду ii з дня на день. – Очi в Джекоба Велса потеплiшали. – Приходьте обiдати, як вона приiде, та приведiть зi своiх казарм кiлькох молодих офiцерiв.

Я iх не знаю на ймення, та це нiчого. Запросiть iх вiд мене. Я не дуже буваю в товариствi, не маю на це часу, але хотiв би, щоб моiй дочцi було тут не сумно. Адже весь час вона жила в Лондонi та в Штатах, то щоб тут часом не занудьгувала. Ви мене розумiете.

Джекоб Велс причинив за гостем дверi, присунув крiсло до коминка й поставив ноги на гратки. Вдивляючись у мерехтливе полум’я, вiн на мить уявив собi постать молодоi дiвчини, а за нею промайнула в його уявi ще постать вродливоi жiнки англосаксонського типу.

Дверi вiдчинились.

– Мiстере Велс, мiстер Форстер послав мене запитати, чи видавати йому харчi пiд продовольчi ордери.

– Безумовно, мiстере Смiт. Тiльки нехай вiн переполовинюе iх. У кого ордер на тисячу фунтiв – видавайте йому лише п’ятсот.

Вiн закурив сигару i сперся на спинку крiсла.

– Вас хоче бачити капiтан Макгрегор, сер.

– Просiть.

Капiтан Макгрегор увiйшов i став бiля крiсла свого господаря.