Дочка снігів

 – Я – розбишака!

Мiстер Терстон, заспокiйливо махнувши рукою червонопикому добродiевi, звернувся до дiвчини:

– Я б з найбiльшою охотою сам довiз вас до берега, та ви ж бачите, скiльки маю клопоту! До побачення! Щасливоi дороги! Я зараз покличу матросiв i накажу вiдшукати вашi речi. Ви iх одержите на складi взавтра рано.

Вона злегка сперлась йому на руку i спустилася в човен.

Хистке суденце пiд вагою ii тiла раптом гойднулося й зачерпнуло води, що залила доверху iй черевики, але Фрона, немовби нiчого й не трапилось, спокiйно сiла на кормi, пiдiбгавши пiд себе ноги.

– Почекайте! – крикнув офiцер. – Так же не можна! Вернiться назад, мiс Велс. Я вже вам якось дiстану одну з наших шлюпок.

– Перше я вас у пеклi побачу! – заперечив перевiзник, вiдпливаючи. – Пустiть! – вигукнув вiн погрозливо.

Мiстер Терстон, що мiцно вхопився за стерно, за свою лицарську поведiнку був нагороджений добрячим ударом весла по пальцях. Тодi вiн, забувши про всi приписи гречностi, а так само й про мiс Велс, вилаяв перевiзника довгою промовистою лайкою.

– На мою думку, ми б могли розпрощатись чулiше, – сказала мiс Велс i голосно засмiялась.

– О господи, – промимрив офiцер, скидаючи шапку та чемно кланяючись. – Оце-то жiнка! – І зовсiм несподiвано вiн вiдчув непереможне бажання завжди бачити перед собою сiрi очi Фрони Велс. Вiн не вмiв аналiзувати своi почуття, не знав, звiдки взялося таке бажання, але почував, що ладен був би пiти за нею на край свiту. Його професiя здалася йому огидною, йому захотiлось усе кинути й помандрувати за нею туди, в Клондайк.

Але, глянувши на борт пароплава, на червоне обличчя Теда Фергюсона, вiн схаменувся. Мрiя, що на хвилину була захопила його, розвiялась…

Плюсь! Перевiзникове весло, незграбно занурившись у хвилi, хлюпнуло водою Фронi на обличчя.

– Маю надiю, ви на мене не гнiваетесь, мiс, – виправдувався вiн. – Я стараюсь, як можу, але цього, видно, замало.

– Та нiбито й так, – одказала вона добродушливо.

– Правду мовити, не люблю я моря, – провадив збентежений перевiзник, – але менi доконче треба як-небудь чесно здобути грошенят, i менi здаеться, що такий спосiб найкращий.

Я вже давно був би в Клондайку, коли б менi хоч крихту поталанило. Я вам скажу, як усе склалось. На половинi дороги, коло Вiтряного Рукава, в мене пропали всi моi речi, а я вже перетарабанив iх через перевал.

Хлюп! Плюсь!.. Фрона витерла обличчя, здригаючись вiд холоду, бо струмок води збiгав у неi по спинi.