Дочка снігів

Велика крижина, напираючи на човен, повернула його назад, так що чоловiк випiрнув з води вже бiля корми. Жiнка швидко нагнулась i схопила його за комiр. Голосно та владно наказала вона iндiянам веслувати назад. Пiдтримуючи над водою голову того, що провалився, вона всiм тiлом налягла на стернове весло й повернула човен у прохiд кормою вперед. Весла ще кiлька разiв збурили воду, й човен прибило до берега. Вона передала мокрого, що аж зубами цокотiв, чоловiка Дейвовi Гарнею. Той витяг його з води й наказав, не гаючись, доганяти тих хлопцiв, що привезли пошту.

Фрона пiдвелася. Щоки в неi зашарiлися вiд напруги. Джекоб Велс стояв на мiсцi, вагаючись. До неi було всього два кроки, але три роки розлуки, мов та безодня, роздiляли iх. Їй тепер двадцять лiт, а коли вони розлучалися, було сiмнадцять. За цей час вона змiнилася, змiнилася далеко бiльше, нiж вiн сподiвався. Вiн не знав, що робити, – чи мiцно обняти цю молоду, осяйну дiвчину, чи просто подати iй руку та допомогти вийти на берег.

Але його вагання нiхто не помiтив, бо вона сама хутко кинулась до нього i впала йому в обiйми. Хто стояв вище, всi, як один, вiдвели погляди вбiк, поки вони двое, тримаючись за руки, зiйшли берегом угору.

– Моя дочка, панове! – Обличчя в нього променiло з гордощiв.

Фрона поглянула на всiх i приязно всмiхнулася. І кожному здалося, що вона поглянула саме на нього.

Роздiл VII

Що Вансу Корлiсовi захотiлося знову побачити ту дiвчину, з якою вiн дiлився тодi своiми ковдрами, – цiлком зрозумiло.

Хоч вiн i не здогадався привезти з собою на Аляску фотоапарат, одначе внаслiдок якогось складного процесу в його мозку вiдбився ii образ. Це створилося миттю. Хвиля свiтла й кольорiв, молекулярна вiбрацiя та iнтеграцiя, ледве помiтна, але цiлком певна змiна в закрутах мозку, – i ось маете цiлу картину. Сонячне промiння на чорнiй, стрiмкiй скелi; струнка жiноча постать в сiрому вбраннi вiдбиваеться на цьому тлi, де стикаються свiтло й тiнь; молода, свiжа, як поранок, усмiшка в сяйвi золотого промiння.

Ця картина раз у раз поставала в нього перед очима, i що бiльше вiн ii бачив, то бiльше бажалося йому знову побачити Фрону Велс. Вiн думав про майбутню зустрiч з трепетним захопленням, передчуваючи, що ця зустрiч матиме вплив на все його життя. Фрона Велс здавалась йому зовсiм незвичайним новим типом жiнки; таких вiн ще не спотикав у своему життi.