Дочка снігів

 – Сюди пливе каное!

Спритно звиваючись, то веслуючи, то вiдкидаючись вiд крижин, двое людей, що сидiли в човнi, намагалися дiстатись до суцiльноi крижаноi смуги, щоб знайти в нiй прохiд до берега. Опинившись у каналi, що ним пройшов пароплав, вони налягли на весла i, мов стрiла, полинули тихою глибокою водою. Тi, що були на суходолi, дуже радо зустрiли iх, допомогли вибратись на берег та витягли туди човника. На днi його лежали двi шкiрянi поштовi сумки, кiлька укривал, кавник, сковорода та маленький клунок з харчами.

Щодо людей, то вони так померзли, так задубiли, що ледве на ногах стояли.

Дейв Гарней запропонував iм вiскi й хотiв iх зараз же забрати з собою, але один з прибульцiв загаявся i задубiлою рукою стис руку Джекоба Велса.

– Вона близько, – сказав вiн. – Ми годину тому випередили ii човен. Вiн от-от повинен виплисти з-за повороту. У мене е для вас листи, але я вiддам iх трохи згодом. Спершу треба чогось випити! – Повертаючись, щоб iти з Гарнеем, який його чекав, вiн раптом зупинився i показав на рiчку: – А он i вона! Оце тiльки вигулькнула з-за скелi.

– Ну, бiжiть, хлопцi, черканiть вiскi, – пiдганяв iх Гарней. – Скажете там, щоб записали на мiй рахунок подвiйну порцiю. Вибачайте, що я не йду з вами. Я тут залишуся.

Клондайком несло лiд. Був тут i твердий, i такий, що взявся водою. Сунучи лавою, вiн вiдкидав човна на середину рiчки. З берега було добре видно, як там люди напружували всi сили, щоб подолати стихiю; чотири чоловiка стояли в човнi й одпихались вiд навколишнiх крижин.

Посеред човна була юконська пiчка, i голубуватий дим слався з ii димаря. Коли човен наблизився, з берега розрiзнили жiночу постать – жiнка на кормi орудувала довгим стерновим веслом. Очi в Джекоба Велса заблищали, коли вiн ii побачив. «Так i слiд, – подумав вiн. – Це добрий знак! Вона й тепер iз роду Велсiв i не боiться роботи й боротьби. Роки, що вона пробула в умовах культурного життя, не послабили ii. Вiдiрвавшись на який час вiд рiдного грунту, скуштувавши здобуткiв цивiлiзацii, вона знову повертаеться до матерi землi, повертаеться радiсно i просто».

Так вiн мiркував собi, дивлячись, як наближаеться човен, оточений крижинами. Один з гребцiв, единий бiлий чоловiк мiж ними, вискочив iз човна з гаком у руках, намагаючись зупинити човен та скерувати його в канал. Крига, що тiльки звечора замерзла коло берега, провалилася пiд ним, i чоловiк зник пiд водою.