Маленька господиня Великого будинку

А на iнших схилах, за правильною сiвозмiною, вже вигнався по колiно ячмiнь, i ще на iнших буйно зеленiли конюшина та вика.

Усi тi лани довкола, великi й малi, були розмiренi й розпланованi так зручно для роботи, що потiшили б серце й найприскiпливiшому фахiвцевi. Огорожi скрiзь були щiльнi й високi, безпечнi й вiд свиней, i вiд рогатоi худоби, i нiде попiд ними не рiс бур’ян. Багато рiвнiших ланiв по видолинках було засiяно люцерною, на iнших, знов же за сiвозмiною, зеленiли озимi посiви, або ж iх готували пiд ярину.

А ближче до хлiвiв та обор для племiнних маток на обгороджених ланах паслись пухнастi, аж круглi вiвцi-шропширки та французькi мериноски або ж велетенськi бiлi свинi, у Фореста очi заблищали з утiхи, коли вiн проiздив повз них.

Далi вiн проминув щось на кшталт мiстечка, тiльки без крамниць та заiздiв. Мiцнi й чепурнi котеджi стояли кожен серед свого садочка, де вже цвiли тривкiшi раннi квiти й навiть троянди, зневажаючи останнi веснянi приморозки. Серед квiтникiв уже бiгали, гралися, смiялися дiти, а матерi скликали iх снiдати.

Вiд’iхавши на яких пiвмилi вiд Великого будинку, Форест звернув на окружну дорогу повз ряд майстерень. Бiля першоi – кузнi – вiн зупинився й заглянув досередини. Один коваль працював бiля горна. Другий, щойно пiдкувавши передню ногу вже пристаркуватiй тягловiй кобилi, що заважила б добрих тисячу вiсiмсот фунтiв, спилював рашпилем зовнiшнiй край копита, приганяючи його до пiдкови. Форест глянув, привiтався i вiд’iхав, але футiв за сто зупинився, вийняв iз задньоi кишенi блокнота й щось туди записав.

Далi вiн поминув решту майстерень – малярню, стельмашню, слюсарню для водогону, теслярню. Саме як вiн кинув погляд на ту останню, повз нього промчало якесь чудне авто – напiвлегкове й напiввантажне – i звернуло на головну дорогу, що вела до залiзничноi станцii, за вiсiм миль. То везли з молочарнi вироблене напередоднi масло.

Великий будинок був осереддям цiлоi системи господарств. За пiвмилi навкруг нього лежали садиби окремих спецiалiзованих ферм.

Дiк Форест, раз у раз вiтаючись зi своiми працiвниками, чвалом проминув молочарську ферму – трохи не цiле море будiвель, над якими височiли батареi силосних веж; пiдвiсною дорогою котились вагонетки з гноем i автоматично виверталися в короби машин – розкидачiв добрива, що стояли й дожидали черги вантажитись. Кiлька разiв Фореста зупиняли порадитись чоловiки дiлового, iнтелiгентного вигляду, що iхали верхи або в бiдках.