Маленька господиня Великого будинку

Пiд стелею спалахнула схована у великiй чашi лампа й освiтила спальню-веранду, з трьох бокiв затягнену густою мiдяною сiткою. З четвертого боку була бетонова стiна будинку, а в нiй високi дверi, заскленi аж до низу.

Форест натиснув другу кнопку в тому самому рядку, i кружало яскравого свiтла впало на стiну, туди, де висiли вряд годинник, барометр i два термометри – Цельсiя та Фаренгейта. Перебiгши по них поглядом, вiн вiдзначив собi: час – 4:30; атмосферний тиск – 29,80, цебто нормальний для такоi пори й височини над рiвнем моря; температура за Фаренгейтом – 36°.

Ще доторк до тiеi самоi кнопки – i свiтло, що падало на прилади, погасло.

Третьою кнопкою вiн увiмкнув лампу для читання, приладнану в головах так, щоб вона свiтила згори й ззаду, а не в очi. Тодi вимкнув плафона пiд стелею, дiстав зi столика олiвця та паку гранок i, закуривши сигарету, почав iх правити.

Видно було, що це спальня людини роботящоi, хоча не бракувало в нiй i вигод, аж нiяк не спартанських.

Залiзне емальоване лiжко було сiре, пiд колiр бетоновоi стiни. В ногах, як запасне укривало, звисав теплий халат iз сiрих вовчих хутер, прямо з хвостами. Долi, на килимку з густого хутра гiрського козла, лежали пантофлi.

На величенькому столi бiля лiжка, закладеному рiвними стосиками книжок, часописiв та блокнотiв, було примощено й сигарети, сiрники, попiльничку та термоса. На поличцi, що могла вiдхилятися вiд стiни, стояв фонограф-диктофон. З круглоi дерев’яноi рамки на стiнi, пiд барометрами та термометрами, смiялося жiноче обличчя.

А мiж трьома рядками кнопок та щитком телефонного комутатора висiла вiдкрита кобура, i з неi стримiла колодочка автоматичного кольта сорок четвертого калiбру.

Рiвно о шостiй годинi, коли крiзь дротяну сiтку вже почав цiдитися сiрий свiтанок, Форест, не пiдводячи очей вiд коректури, простяг праву руку i натис одну кнопку в другому рядку. За п’ять хвилин на веранду нечутно ввiйшов китаець у м’яких капцях.

У руках вiн нiс невелику блискучу мiдяну тацю з чашкою на блюдечку, малюсiньким срiбним кавником i таким самим срiбним молочником.

– Доброго ранку, А-Гов, – привiтав його Форест, усмiхаючись i устами, й очима.

– Доброго райку, хазяiне, – вiдповiв А-Гов, пробрав на столику мiсце для тацi, налив у чашку кави i долив вершкiв.

Форест вiдразу взяв лiвою рукою чашку й почав сьорбати каву, не кидаючи правити коректуру.