Маленька господиня Великого будинку

 – Втопи його у власнiй кровi й спечи на рожнi!

– Нема менi пощади! – простогнав Форест. – Я пропав. От i вiр пiсля цього в християнське милосердя молодих дiвчат тисяча дев’ятсот чотирнадцятого року, що дiстануть колись виборче право, як доживуть та не повискакують замiж за чужинцiв. Уважай, що ти стяв менi голову, святий Георгiю. Менi кiнець. Продовження не буде.

Вiн простягся долi, застогнав, захарчав, забряжчав острогами, вельми натурально вдаючи передсмертнi корчi, й нарештi випустив iз себе дух.

Лут вилiзла з-пiд фортеп’яно i втрьох iз Ритою та Ернестiною пустилась у iмпровiзований танець гарпiй над трупом.

Та Форест раптом звiвся й сiв долi. Нишком моргнувши значуще до Лут, вiн обурено закричав:

– А героя забули? Увiнчайте ж його квiтами!

І Вейнрайта увiнчали квiтами – вчорашнiми, вже прив’ялими тюльпанами, що стояли у вазах. Та коли сильна рука Лут хльоснула його по шиi жмутом намоклих стебел, вiн кинувся навтьоки. За хвильку тупiт i галас погонi, пролунавши в коридорi, затих на сходах униз, до бiльярдноi.

Форест пiдвiвся, обсмикався i, осмiхаючись та дзенькаючи острогами, пiшов Великим будинком далi.

Мощеними цеглою дорiжками вiн перейшов два внутрiшнi дворики, затопленi весняною зеленню та квiтами, i дiстався до свого крила будинку, ще трохи захеканий пiсля веселоi пригоди. В канцелярii вже чекав секретар.

– Доброго ранку, мiстере Блейку, – привiтався Форест. – Вибачте, що я запiзнився, – i позирнув на ручного годинника. – Правда, тiльки на чотири хвилини.

Нiяк не мiг вирватись ранiше.

Роздiл IV

Вiд дев’ятоi до десятоi години Форест працював iз секретарем над своiм дiловим листуванням, зокрема з рiзними науковими товариствами та агрономiчними й тваринницькими спiлками; роботи тiеi було стiльки, що дрiбнiший бiзнесмен, не мавши секретаря, мусив би сидiти над нею до пiв ночi. Але Дiк Форест створив круг себе цiлу систему, якою потай вельми пишався. Важливiшi листи й документи вiн пiдписував власноручно. Решту штемпелював гумовим факсимiле Блейк; вiн також занотовував стенографiчно вiдповiдi на однi листи та короткi вказiвки, як вiдповiсти на iншi.

Блейк думав сам собi, що працюе куди бiльше за хазяiна i що його хазяiн дивовижний мастак винаходити роботу для iнших людей.

Коли годинник видзвонив десяту, до канцелярii ввiйшов Пiтс, помiчник, який вiдав участю у виставках, i Блейк, нав’ючений листами, паками документiв та валиками вiд фонографа, пiшов до свого кабiнету.