Маленька господиня Великого будинку

Бiльш я такого й не пробував.

Рiвно об одинадцятiй Вордмен, завiдувач вiвчарень, вийшов вiд хазяiна з наказом бути о пiв на дванадцяту готовому iхати машиною з Теером, айдахським покупцем, оглядати баранiв-шропширiв. За Вордменом вийшов i Бонбрайт давати лад своiм нотаткам. Форест зостався в канцелярii сам. З низенькоi дротяноi сiтки на папери – однiеi з багатьох сiток, поскладаних по п’ять одна на одну – вiн узяв брошурку про свинячу чуму, видану ветеринарною управою штату Айови, i почав ii переглядати.

П’яти футiв i десяти дюймiв на зрiст, важивши сто вiсiмдесят фунтiв без одежi, Форест, як на своi сорок рокiв, був вельми показний чоловiк. Вiн мав великi сiрi очi, чорнi брови й вii, опукле, не надто високе чоло, темно-русявого чуба, трохи випнутi вилицi, а щоки ледь запалi, як звичайно бувае при такiй будовi черепа. Щелепи у нього були мiцнi, однак не важкi; нiс iз широкими нiздрями прямий, великий, хоч i не занадто, пiдборiддя не роздвоене, вольове, але не суворе, а уста лагiднi, майже жiночi, проте видно було, що вони можуть i твердо стискатися.

Обличчя вiн мав чисте, засмагле, тiльки верхня половина чола лишалась бiлiша – там, де ii прикривали вiд сонця криси капелюха.

У кутиках його уст i очей таiвся смiх, i зморшки по боках уст, здавалося, залишила по собi усмiшка. Та водночас не менш виразно з усiх рис його обличчя промовляла впевненiсть. Дiк Форест завжди був певен себе – i коли простягав руку по щось на своему столi, то був певен, що рука його не промине тiеi речi, не буде ii шукати, намацувати; i коли побiжно переглядав брошурку про свинячу чуму, то був певен, що не пропустить у нiй нiчого важливого; певен був з голови до нiг за свое гнучке й сильне тiло, сидячи на дзиглику перед письмовим столом; певен був серцем i розумом за свое життя i справу, за все, що мав, – одно слово, за себе самого.

І вiн таки мав пiдстави для цiеi певностi. І тiло, i розум, i життевий шлях його були випробуванi в багатьох суворих знегодах.

Син багатiя, вiн не цвиндрив батькових грошей. Народившись i вирiсши в мiстi, вiн обрав собi за фах сiльське господарство i досяг таких успiхiв, що iм’я його не сходило з уст у скотарiв по всiй краiнi. Вiн був власник вiльноi вiд боргiв, не заставленоi чвертi мiльйона акрiв землi – такоi, що мала цiну вiд тисячi до ста доларiв за акр, i такоi, що коштувала вiд ста доларiв до десяти центiв за акр, а подекуди й такоi, що не варта була анi цента.