Маленька господиня Великого будинку

Вiдтепер менi не треба буде стiльки грошей на навчання – я ж не платитиму вже репетиторам, – зате бiльше йтиме на розваги.

Мiстер Девiдсон нашорошився:

– А на якi це розваги?

– Ну, всякi там студентськi товариства, футбол тощо – треба ж бути не гiршому за людей. А крiм того, мене цiкавлять бензиновi двигуни. Я хочу збудувати першу у свiтi океанську яхту з бензиновим мотором…

– Дограешся, що вибухне та розiрве, – занепокоiвся мiстер Крокет. – Це дурне дiло, просто схибнулися всi на тому бензинi.

– Нiчого, я подбаю про безпеку, – вiдповiв Дiк, – а для цього потрiбнi спроби, а для спроб потрiбнi грошi; отож вiдкрийте менi знов солiдний рахунок – як i перше, на iм’я всiх чотирьох.

Роздiл VI

В унiверситетi Дiк Форест нiчим надзвичайним не вiдзначався, хiба тим, що пропускав на першому курсi бiльше лекцiй, нiж будь-хто. Вiн просто знав, що тi лекцii йому не потрiбнi. Адже репетитори, готувавши його до вступних iспитiв, пройшли з ним i мало не всю програму першого курсу.

Мiж iншим, вiн зiбрав футбольну команду першокурсникiв – справжню «зелену команду», як iх називають в унiверситетах, ii побивали навiть усi команди середнiх шкiл та училищ.

Та Дiк усе ж учився, хоча того й не було видно. Вiн багато й серйозно читав поза програмами, а вирушаючи в перший лiтнiй рейс на своiй океанськiй моторовiй яхтi, взяв iз собою не веселу компанiю молодi, а запросив у подорож професорiв лiтератури, iсторii, права й фiлософii, разом з родинами. В унiверситетi опiсля довго згадували те «iнтелектуальне» плавання.

Професори, вернувшись, хвалилися, що чудово вiдпочили. А Дiк за подорож краще обiзнався з предметом кожного професора, нiж якби слухав його лекцii кiлька рокiв. А вигравши таким робом час, вiн мiг i далi не ходити на лекцii, зате бiльше працювати в лабораторiях.

Студентських розваг вiн теж не цурався. Всi кокетки в Берклi упадали за ним, студентки закохувалися в нього, на танцях Дiк не знав утоми. Вiн не пропускав жодного товариського диспуту, вечiрки з пивом чи спортивних змагань, а з гуртком банджистiв i мандолiнiстiв об’iхав усе Тихоокеанське узбережжя.

І все-таки нiчим надзвичайним вiн не вiдзначався, видатного хисту не виявив нi до чого. З пiвдесятка його товаришiв краще за нього грали на банджо чи мандолiнi, а з десяток – краще танцювали. Як футболiст – а вiн уже на другому курсi попав до збiрноi унiверситету – Дiк був добрий, надiйний гравець, але не бiльше.