Морський вовк

Отож дбай про свое здоров’я, та гляди, дбай як слiд. Зрозумiло?

Те останне слово пiсля лагiдних попереднiх пролунало рiзко, мовби ляснув батiг. Кок аж зiщулився.

– Так, сер, – покiрно вiдказав вiн, i провинна голова зникла в камбузi.

Хоч капiтановi слова стосувалися тiльки кока, в решти команди теж нiби вiдразу пропала вся цiкавiсть до мерця, i кожний узявся за свою роботу. Проте декiлька чоловiк, що стояли нiчого не роблячи в проходi мiж камбузом та люком, – судячи з вигляду, не матроси, – i далi собi потиху розмовляли.

Як я потiм довiдався, то були мисливцi на котикiв, люди вищоi категорii, нiж звичайнi матроси.

– Йогансене! – покликав Вовк Ларсен. Один iз матросiв слухняно пiдiйшов до нього. – Вiзьми голку та наперсток i заший цього пройдисвiта! Найдеш стару парусину в рундуцi. І не затримуйся!

– А до нiг йому що прив’язати? – запитав матрос пiсля звичайного: «Так, сер».

– Та щось придумаемо, – вiдповiв Вовк Ларсен i голосно гукнув: – Кок!

Томас Магрiдж вискочив з камбуза, наче iграшковий блазень зi скриньки.

– Пiди в трюм, набери мiшок вугiлля.

– Чи нема в кого з вас бiблii або молитовника? – звернувся капiтан цей раз до мисливцiв, що стояли без дiла.

Вони похитали головами, а один з них кинув якийсь жарт, що я його не розчув, i всi зайшлися смiхом.

Вовк Ларсен спитав те саме в матросiв. Бiблiя й молитовник, здавалося, були для них занадто незвичайнi речi, але один матрос зголосився зiйти в кубрик, щоб там попитати; за хвилину вiн повернувся нi з чим.

Капiтан знизав плечима.

– Тодi ми його й так спустимо за борт, без зайвих балачок. Проте, може, отой пiдiбраний знае морську поховальну вiдправу напам’ять? Вiн скидаеться на попа.

Ларсен обернувся в мiй бiк i запитав:

– Ви часом не проповiдник?

Мисливцi – iх було шестеро – як один повернулися й видивились на мене. Менi стало страшенно прикро, бо ж я знав, що схожий на опудало. Враз вибухнув регiт, якого нiхто не намагався анi стримати, анi притлумити в присутностi мерця, що, вишкiривши зуби, лежав перед ними на палубi.

Регiт був брутальний, буйний i нестримний, як саме море; його породила брутальнiсть i нечулiсть цих людей, якi не знали анi делiкатностi, анi чемностi.

Вовк Ларсен не смiявся, хоча i в його сiрих очах свiтилася зневажлива веселiсть. Саме тодi я пiдступив ближче, i в мене склалося перше враження про нього як про людину, а не просто постать, що викидае бруднi потоки лайки, яку я допiру чув.