Морський вовк

Я спинився, бо не знав, що таке йшло. Дверi до камбуза грюкнули, зачинившись. Потiм я побачив Гендерсона, як вiн, наче божевiльний, стрибнув i, вчепившись за снастi, спритно подерся вгору, аж доки опинився у мене над головою. А над бортом високо пiднялась величезна хвиля з пiнявим хребтом i вже нависла просто надi мною. Мозок мiй працював повiльно – все було нове, незнайоме. Я тiльки зрозумiв, що менi загрожуе небезпека, i стояв, не знаючи, що робити. Тодi Вовк Ларсен гукнув менi з юта:

– Хапайся за щось, ти, Гампе!

Та було вже пiзно.

Я кинувся вчепитись до вантiв, але ту саму мить мене прибила водяна лавина. Що було далi, – не пам’ятаю, все переплуталось. Я був пiд водою, захлинався й задихався. Раптом з-пiд нiг менi втекла опора, мене перекинуло раз, ще раз i понесло хтозна-куди. Кiлька разiв я вдарився об щось тверде й дуже забив собi праве колiно. Та враз повiдь спала, i я змiг перевести дух. Мене вiдкинуло з навiтряного борту за камбуз, повз люк у кубрик до шпiгатiв завiтряного борту. Забите колiно страшенно болiло. Я не мiг стати на ногу, принаймнi так менi здавалося, i був певний, що зламав ii. Але кок позаду вже гукав менi крiзь вiдчиненi дверi:

– Гей, ти! Ще довго товктимешся? Де чайник? Мабуть, уже десь за бортом? Шкода, що голова твоя вцiлiла!

Насилу-насилу я звiвся на ноги. Чайник був у мене ще в руках. Я пошкутильгав до камбуза i вiддав його коковi. А вiн розкричався, чи то справдi з лютi, чи то вдаючи лютого, – не знаю:

– Ач, розпустив слину! На що ти здатний, хтiв би я знати? Га? На що ти здатний? Не може навiть донести чаю, щоб не розлити! А тепер менi морочся ще раз.

Ти що там сопеш? – напався вiн знову на мене, ще лютiше. – Забив нiжку, бiдний мазунчику!

Я не сопiв, хоч мое обличчя, може, й кривилося вiд болю. Я зiбрав усю силу волi, зцiпив зуби i, накульгуючи, почав ходити туди й сюди, вiд камбуза до кают-компанii й назад, i вже без пригод. Цей випадок збагатив мене на двi речi: на забите колiно, з яким я потiм мiсяцями мучився, i на прiзвисько Гамп, що дарував менi з юта Вовк Ларсен.

Вiдтодi я не знав на шхунi iншого ймення, а згодом i сам звик до нього й уже не думав про себе iнакше, як про Гампа, нiби я зроду так звався.

Це була нелегка робота – подавати страву до кают-компанii, де сидiли Вовк Ларсен, Йогансен i шестеро мисливцiв. Хоч би тим, що в цiй невеличкiй кают-компанii ходити навколо стола, як це менi доводилося, було дуже важко, а надто в хитавицю.