Морський вовк

Я тримався за поруччя бiля самих вантiв i дивився на голi, запiненi хвилi, на смугу туману, що стелилася низько над морем: там, за тим туманом, залишилися Сан-Франциско та узбережжя Калiфорнii. Густий дощ укривав судно, i туман ледве-ледве було видно. А це незвичайне судно, з його страшними людьми, гнане вiтром i хвилями, то пiдносилося вгору, то падало вниз, прямуючи на пiвденний захiд, у неосяжнi пустельнi простори Тихого океану.

Роздiл IV

Що було зi мною далi на звiробiйнiй шхунi «Привид», коли я силкувався пристосуватись до нового оточення, – то цiла повiсть про моi муки й упослiдження.

Магрiдж, якого матроси називали «доктором», мисливцi – «Томмi», а капiтан – «коком», вiдразу став не той. Змiна мого становища викликала вiдповiдну змiну i в його поводженнi зi мною. Перше улесливий i запобiгливий, тепер вiн зробився зарозумiлий i сварливий. Звiсно ж, я вже не був вишуканий пан зi шкiрою «нiжною, як у панночки», а звичайний, нiчого не вартий юнга.

Кок iз великого розуму став вимагати, щоб я його називав не iнакше, як «пан Магрiдж», а сам, коли знайомив мене з моiми обов’язками, вiвся просто нестерпно.

Окрiм роботи в кают-компанii та чотирьох маленьких каютках, що прилягали до неi, я мав ще допомагати йому в камбузi. Бувши цiлковито необiзнаний у таких справах, як чищення картоплi та миття каструль, я давав йому привiд без кiнця кпити з мене i глузливо дивуватися. Вiн i знати не хотiв, чим я був ранiш або, краще сказати, в яких умовах я вирiс i звик жити. І мушу визнати, що вже пiд кiнець першого дня я зненавидiв його так, як нiкого доти.

Той перший день був ще й тим тяжчий для мене, що «Привида», на якому було взято всi рифи (що це означае, я дiзнавсь лиш багато пiзнiше), люто шпурляв «скажений», як висловився пан Магрiдж, зюйд-ост. О пiв на шосту я, за його вказiвками, накрив на стiл у кают-компанii, закрiпивши вiдповiдним чином посуд, як те робиться за бурхливоi погоди, а тодi почав носити з камбуза iжу. За цiеi нагоди не можу не розповiсти про свое перше знайомство з морським столуванням.

– Гляди тiльки, бо змие! – напутив мене пан Магрiдж, коли я виходив з камбуза, несучи в однiй руцi великого чайника, а на другiй – кiлька щойно спечених хлiбинок.

Один мисливець, довготелесий чолов’яга на прiзвище Гендерсон, якраз iшов з «четвертого класу» (так жартома називали мисливцi свiй кубрик на шкафутi) до кают-компанii. Вовк Ларсен стояв на кормi й курив свою незмiнну сигару.

– Он iде! Тримайся, а то вихлюпне! – гукнув кок.