Морський вовк

Вiн злостився, лаяв мене без угаву, накидав менi свою власну роботу. Раз вiн навiть кулака пiдняв на мене, але я й сам уже озвiрiв i так вищирився на нього, що вiн злякався й вiдступив. Певно, непринадний вигляд був у мене, Гамфрi Ван-Вейдена, ту хвилину. Я скорчився за роботою в кутку смердючоi корабельноi кухнi, i обличчя мое повернене вгору, до обличчя людини, що хоче вдарити мене: вищиривши зуби, я гарчу, як собака. В поглядi моему жах i безпораднiсть укупi з вiдвагою, що вони породили. Не люблю я про це згадувати, воно менi приводить на пам’ять щура в пастцi.

Але ж таки вiд удару я врятувався.

Магрiдж вiдступив i подивився на мене з такою ж ненавистю й злiстю в очах, як i я на нього. Ми нагадували двох звiрiв, що вишкiрилися один до одного, сидячи в однiй клiтцi. Томас Магрiдж був боягуз i побоявся вдарити мене, бо я не знiтився перед ним. Тодi вiн вибрав iнший спосiб залякати мене. У камбузi був лише один кухонний нiж, хоч трохи здалий. За довгi роки служби його сточене лезо зробилося вузьке й тонке.

Нiж мав страшний вигляд; напочатку я навiть здригався щоразу, коли мусив брати його до рук. Кок позичив у Йогансена брусок i почав хвацько гострити ножа, значуще поглядаючи на мене. Вiн гострив його цiлий день. Кожноi вiльноi хвилини вiн брався за нiж i брусок. Нiж став гострий, як бритва. Магрiдж усе пробував його пальцем i на нiгтi. Вiн голив ножем волосся на руцi, оглядав його надзвичайно пильно i щоразу вдавав, нiби знаходить якусь там ще нерiвнiсть на лезi. Тодi клав його знову на брусок i гострив, гострив, гострив… Аж смiх почав мене брати, коли я дивився на нього.

А втiм, справа була серйозна, бо я знав, що вiн здатен i пiдколоти мене. Томас Магрiдж був боягуз, але в нього, як i в мене, у хвилину вiдчаю могла з’явитися вiдвага – вiдвага боягуза, яка спонукуе чинити те, що суперечить його природi i чого вiн сам боiться.

«Кок гострить нiж на Гампа», – перешiптувалися матроси, а дехто й брав Магрiджа на кпини. Вiн сприймав усе те спокiйно, таемниче кивав головою i, здавалося, був навiть задоволений, аж доки Джордж Лiч, колишнiй юнга, утнув якийсь брудний жарт iз цiеi нагоди.

Рiч у тому, що Лiч був один iз матросiв, яким було звелено облити Магрiджа водою пiсля його гри з капiтаном. Очевидно, Лiч виконав свое завдання вельми сумлiнно, i Магрiдж того не забув. Градом посипалася добiрна лайка, кок не пожалував i предкiв Лiчевих, потiм став погрожувати ножем, що гострив на мене.